Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

   Дні проходили, але любов ні. Тісомі навпаки здавалося, що лиш сильніше любить Каріну. Любить одну, одружується з іншою, життя жартує над ним не інакше. Але розумів, що мусить бути на боці своєї нареченої, захищати її честь. Каріні всією душею бажав щастя, і аж ніяк не хотів кривдити, але так вийшло. 

    Опустивши голову йшов на маршрутку. Радувало, що Дарина поїхала до Києва здавати сесію, а він просто зараз складав екзамен свого життя, свого серця. Бо знов побачив її. Вона теж прийшла на зупинку чекати маршрутку. 

— Привіт, — сказав докладаючи не аби яких зусиль, щоб не обійняти її. Як же він хотів її обійняти, — Можеш сісти коло мене на лавку, знаєш я не кусаюся, — намагався жартувати долаючи огиду до самого себе, бо насправді, мабуть саме її відчувала до нього Каріна.

— Насправді, кусаєшся, — відповіла йому Каріна ховаючи тремтячі пальці за спиною. — І причому дуже боляче, я перевірила, — говорила Каріна ковтаючи клубок, що застряг десь в горлі.

— Натякаєш на мою вовчу натуру, — хмикнув Тімоха.

— Швидше псячу, — скривила обличчя дівчина в нещирій усмішці. 

— Ромашка, а ти схоже обросла шипами.

— Ні, просто перетворилася з ромашки на троянду, а це вже знаєш не твій рівень, — відпалила суворо, на що Тімоха хмикнув.

— Дай вгадаю, рівень Антона? — примружився Тімоха.

— Точно, рівень Антона, тому знаєш я думаю мені вже не пасують браслетики з бісеру, — відрізала вона знімаючи прикрасу з руки і жбурляючи у хлопця. 

     Тімоха став навколішки, розгублено підійняв браслетик. Одяг собі на зап'ясті. Дивився на сувору Каріну і розумів її. Ну дійсно, а чого він чекав? Дівчина поправила волосся забираючи локон за вушко, а на пальчику у неї блищала каблучка.

— Чув ти заміж зібралася? — запитав сідаючи назад.  

— Зібралася, але раніше я почула про те, що одружуєшся ти! — буркнула обхопивши себе руками.

— То як присядеш поруч, чи так і стоятимеш там? 

    Тімоха вже більше не міг, хотів забрати її собі, обійняти, притиснути до себе і хай вона борсається так як тоді при перших зустрічах.

— Ромашечко, це ж не ти! — підійшов він до неї. — Це все не ти, — говорив дихаючи її ароматом. Але приїхала її маршрутка і вона зібралася йти, але він схопив її за руку, зупиняючи.

— Зачекай, будь ласка, — сказав повертаючи її до себе обличчям. Він вже розумів, що не варто було це робити, не варто, бо не стримається, бо захоче обійняти. 

Каріна застигла, задихалася водночас від болі і насолоди. Від знемоги обійняти його.

— Пам'ятаєш в мене ще залишався один горішок-бажання, — прошепотіла майже йому в губи. Губи, що так і ні разу не цілували її. Губи, що зізнавалися у коханні. Губи, які часто сміялися. 

— І чого ти хочеш ромашечко? — запитав він ніжно все ж обіймаючи її. Відчув Карінине тремтіння і сам тремтів. 

— Я хочу поцілунок, — говорила Каріна з сльозами на очах, — Нехай він буде першим і останнім нашим поцілунком. 

    І тут хлопця понесло. Припав до солодких губ, наче до солодкого квіткового нектару. Ніколи не відчував нічого кращого за ці миті. Миті відчувати її смак на своїх губах. Він цілував її щиро, невимушено, відчайдушно. Розум кричав зупинися, а серце — продовжуй. Але ніщо не триватиме вічно, як і їх поцілунок. Нарешті відірвався, глянув їй в очі, і розвернувся йти.

— Щоб ти там не казав, а поцілунок цей був справжнім. Твої слова обманюють мене, але губи сказали правду! — кричала Каріна Тімосі, що втікав кудись далі. Кудись від неї. Не озирався, втікав…втікав.

Увечері їй прийшло смс від Тімохи.

Тімоха Єременко: Що ж попелюшко, ти використала всі горішки, тож скоро ти перетворишся на справжню принцесу і вийдеш заміж за принца. Не впевнений, що принц справжній, за те принцеса сама справжнісінька.

Каріна мимоволі посміхнулася. Хай там як вона раділа, що до Тімохи повернулося його почуття гумору. 

Каріна Макова: А ти що хочеш попроситися до нашої королівської упряжки, як в мультику, де фея перетворила пса у лакея?

Тімоха Єременко: Ні, я хочу попросити тебе не викидати мене хоча б з своєї пам'яті. 

P. S. Дуже радий, що хоча б твої губи не обросли шипами))."

Ну от же ж нахаба! — обурилася про себе Каріна. Чого вона взагалі з ним переписується? Чому попри те, що йому відлюбилося, їй ніяк не відлюбляється? Злилася на себе, відчувала себе якоюсь наївною дівчинкою, яка бігає за хлопцем негідником. 

Тимофій тримав в руках браслетик з ромашок і чекав її відповіді. Як же приємно переписуватися з тою, з якою хочеться це робити. Досі відчув смак її губ від чого серце болі лиш сильніше. 

Каріна Макова: Ага, тільки от тобі б не завадило насадити намордник з шипами на губи! — відписала вона, подумавши яку ж дурню вона пише.

Тімоха Єременко: Щоб більше нікого крім тебе не цілував?" — набрав швидко відправиши, але потім подумав, що даремно. Для чого знову розпалювати те, що варто навпаки погасити. 

Каріна Макова: Щоб не гарчав про кохання тим, кого не любиш! — прийшла відповідь і більше вона нічого не писала. Ні слова. Він так і сидів втупившись на її усміхнене фото. Ще тиждень і вона поїде додому, а Дарина приїде додому. Каріна втече від нього, а він не може втекти від Дарини. 

— О, а ти що браслетик з ромашками для себе просив? — почув він позаду себе хихикання сестри, що помітила своє творіння в нього на руці.

— Я просто тебе пожалів, — підморгнув він сестрі, — Все одно твої творіння ніхто окрім мене не купує, — реготнув хлопець. 

Олька обурливо вивалила язика.

— Баба питає, де велика так поламав.

— Там де й серце, — байдуже відповів той.

— Так і сказати їй?

— Ні, скажи що втаранився в дерево, коли побачив дівчину з соковитими формами, — жартував він, але не посміхався.

— Ну цей варіант вже більше годиться, — закотила мала очі. — Бабуся казала, що можеш її старий велосипед взяти, бо грошей на новий нема.