Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

Гейзел навіть подумати не могла, що це цілком обґрунтовано — в зв’язку зі смертю Келсі допитувати чоловіка, який жив з нею під одним дахом. Страйк, який чув свідчення Британі Брокбенк і Рони Лейнг, і ще багатьох жінок у подібних обставинах, знав, що здебільшого ґвалтівники та вбивці жінок — не незнайомці в масках, які затягують жертву в темряву під сходами. То батьки, чоловіки, бойфренди мам і сестер...

Гейзел витерла сльози, які знов заструменіли по круглих щоках, а тоді раптом спитала:

— Але що ви зробили з її дурним листом?

— Моя помічниця поклала його в шухляду, де ми тримаємо незвичну кореспонденцію,— відповів Страйк.

— Поліція сказала, що ви їй не відповіли. Що то підробка — оті листи, які в неї знайшли.

— Це правда,— відповів Страйк.

— Тож людина, яка це зробила, знала, що Келсі цікавилася вами.

— Так,— відповів Страйк.

Гейзел енергійно висякалася, а далі спитала:

— То що, вип’єте чаю?

Страйк прийняв пропозицію винятково зі сподівання, що чай допоможе їй зібратися на думці. Щойно Гейзел вийшла, він зміг оглянути кімнату. В кутку поруч з ним на столику стояло єдине фото: усміхнена жінка років шістдесятьох у солом’яному брилику. Це, виснував Страйк, мама Гейзел і Келсі. Темна смужка на стільниці підказала, що поруч з цим фото раніше стояло інше, не даючи дешевому дереву вицвісти під сонцем у тому місці. Страйк вирішив, що там було шкільне фото Келсі — те, яке надрукували в газетах.

Повернулася Гейзел — з тацею, на якій були горнятка з чаєм і таріль печива. Коли вона акуратно поставила тацю на столик поруч з материним фото, Страйк сказав:

— Я чув, що у Келсі був хлопець.

— Брехня,— озвалася Гейзел, впавши назад у своє крісло.— Ще одна казочка про білого бичка.

— Чому ви так...

— Келсі сказала, що його звати Найл. Найл! Чесно.

З її очей знову полилися сльози. Страйк не дуже зрозумів, чому хлопця Келсі не могли звати Найлом, і Гейзел помітила цей подив.

— «Ван дайрекшн»,— пояснила вона з-під чергової серветки.

— Вибачте,— ще більше заплутався Страйк.— Я не...

— Та гурт! То гурт, який посів третє місце на «Х-факторі». Вона божеволіє — божеволіла — через них, а найбільше любила Найла Горана. Тож коли Келсі сказала, що познайомилася з хлопцем на ім’я Найл, який має вісімнадцять років і власний мотоцикл... що ми могли подумати?

— А! Зрозумів.

— Сказала, що зустріла його у психолога. Келсі, бачте, ходила до психолога. Клялася, що познайомилася з Найлом у приймальні, бо в нього померли тато й мама, точно як у неї. Ми й тіні того Найла не бачили. Я Реєві кажу: «Ну от, знову вигадує!», а він мені на те: «Та хай вигадує, аби щаслива». Але мені не подобалося, що вона бреше! — сердито додала Гейзел.— Келсі брехала просто ненастанно! Прийшла додому з пластиром на зап’ястку, каже, порізалася — а там татуювання «Ван дайрекшн»! Гляньте, сказала, що їде на практику, тільки гляньте... брехала, брехала і гляньте, до чого це її довело!

Значним, аж помітним зусиллям вона втримала нові сльози, стуливши тремкі губи й притиснувши до очей серветку. Глибоко зітхнувши, Гейзел сказала:

— У Рея є теорія. Він хотів розповісти поліції, але ті й слухати не схотіли — тільки питали, де він був, коли Келсі... Але у Рея є друг на ім’я Ричі, трохи підробляє садівником, і Келсі з Ричі знайома...

Теорію було викладено з величезною кількістю деталей і повторів. Страйк, звичний до просторікувань непрофесійних свідків, слухав уважно й терпляче.

З шухляди було видобуто фото, яке додатково показало Страйкові, що Рей таки був з трьома друзями на парубоцькій вечірці у Шоргемі-бай-Сі, коли було вбито Келсі, а також продемонструвало травми молодого Ричі. Ричі та Рей сиділи на рінистому березі біля квітучих приморських миколайчиків: усміхнені, з пивом, мружать очі під сонцем. На лисині у Рея блищав піт, кидаючи світло на опухле обличчя юного Ричі зі швами й синцями. На нозі в молодика був хірургічний чобіток.

— ...і Ричі оце прийшов до нас після аварії, і от Рей гадає, що від того Келсі це й спало на думку. Він гадає, що вона планувала щось зробити собі з ногою, а тоді сказати, що теж потрапила в аварію.

— А Ричі не може бути її хлопцем? — спитав Страйк.

— Ричі! Та він трохи дурнуватий. Він би нам сказав. І Келсі все одно його ледве знала. То все фантазія. Гадаю, Рей правий. Вона планувала знову щось зробити зі своєю ногою і прикинутися, ніби впала з мотоцикла якогось хлопця.

Теорія, вирішив Страйк, була би пречудова, якби Келсі лежала десь у шпиталі, прикидаючись, що розбилася на мотоциклі, й відмовляючись розповідали бодай щось, бо буцімто захищає вигаданого друга. Він віддав Реєві належне — саме такий план спав би на думку шістнадцятилітній: небезпечна суміш грандіозності й недалекоглядності. Однак тепер були сумніви. Може, Келсі й планувала сфабрикувати аварію на мотоциклі, але з усього виходило, що цей план вона облишила і натомість написала Страйкові, питаючи, як здихатися ноги.

З іншого боку, це вперше було вказано на зв’язок між Келсі та якимсь мотоциклістом, і Страйка зацікавила цілковита переконаність Гейзел у тому, що бойфренд вигаданий.

— Ну, на виховательку заледве вчиться хоч один хлопець,— пояснила Гейзел,— а де б ще вона з ним познайомилася? Найл! У школі в неї хлопця не було. Вона ходила до психолога і ще іноді до церкви при дорозі, там є молодіжний гурток... але звідки там Найл-мотоцикліст? — провадила Гейзел.— Поліція перевірила, розпитала друзів Келсі — може, щось знають. Даррел, керівник гуртка, так засмутився! Рей сьогодні вранці бачив його, коли повертався додому. Каже, Даррел розридався, коли побачив його на вулиці.

Страйк хотів би зробити нотатки, але розумів, що це зіпсує довірчу атмосферу, яку він старався виплекати.

— А хто це — Даррел?

— Він тут геть ні до чого. Працює з молоддю в церкві. Сам з Бредфорда,— загадково додала Гейзел,— і Рей упевнений, що він ґей.

— А вона не говорила про свою...— Страйк завагався, не знаючи, як це назвати.— Про свою проблему з ногою?

— Зі мною — ні,— сумно озвалася Гейзел.— Я того