Читати книгу - "Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник"

Довгу мить ми дивилися один на одного. Потім Гераклід ступив до мене і обережно торкнувся моєї щоки.

— Моя маленька вогняна квітко, — прошепотів він. — Ти справді обираєш мене?

— Так, обираю, — підтвердила я, притуляючись до його долоні.

І тоді він нахилився і поцілував мене. Це був ніжний, обережний поцілунок, наповнений всіма тими почуттями, які ми так довго приховували. Я відчула, як по тілу розливається тепло, наче вогонь Реї відгукнувся на дотик коханого.

Коли ми відірвалися один від одного, Гераклід довго дивився мені в очі.

— Я маю щось для тебе, — тихо сказав він і діставав з-за пазухи щось блискуче. Гераклід витягнув із кишені невелику шкатулку. — Я мав намір подарувати тобі раніше, — зніяковіло промовив він. — Але здається, зараз саме той момент.

Він розгорнув тканину і простягнув мені старовинний гребінець із золота, тонкої роботи, прикрашений крихітними візерунками у формі виноградної лози. Гребінець випромінював тепло, немов зберіг у собі пам’ять про цілі покоління.

— Це родинна реліквія, — пояснив він тихо. — У моїй сім’ї гребінець передавали доньці чи сестрі на знак довіри й захисту. Тепер я хочу, щоб він був у тебе.

Я обережно взяла дарунок, боячись навіть дихати від хвилювання.

— Але... — прошепотіла я. — Це надто дорогоцінна річ.

— І саме тому він має бути у найдорожчої для мене, — відповів він щиро, зустрічаючись зі мною поглядом.

У грудях щось солодко защеміло. Я знову відчула те легке тремтіння, що буває, коли твоя душа нарешті знаходить ту, яку шукала.

— Він належав... моїй дружині, — важко сказав Гераклід. — Реї. Я хочу, щоб тепер він був твоїм.

Щойно я торкнулася гребінця, світ навколо зник. У голові спалахнули чужі спогади — молода жінка з білявим волоссям стоїть перед дзеркалом, прикрашаючи зачіску цим самим гребінцем. Рея... Я бачила її очі, її усмішку, відчувала її змішані почуття до чоловіка, який стоїть позаду...

— Що з тобою? — стурбовано запитав Гераклід, бачачи мій стан.

Я похитнулася, і він підтримав мене.

— Рея... — прошепотіла я.

Всередині мене Рея ворухнулася, і я відчула її несміливе схвалення. Наче вона благословляла нас на ці стосунки. Наче це був і шанс для неї остаточно його пробачити.

— Я люблю тебе, Гераклід, — сказала я ще раз, дивлячись йому просто в очі.

Вони були темними, як ніч, його погляд до тепер був завжди сумним. Але щось почало змінюватися. Його очі засяяли ніжністю і надією.

— І я тебе люблю, кохана, — відповів він, притягуючи мене до себе. — Більше за власне життя.

Незважаючи на тихий і романтичний вечір, я відчувала, що наші стосунки ще не пройшли головного випробування…

Візуалізація до розділу:
Гребінець з візерунком з виноградної лози