Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

— Не знаю, але я страшенно хвилююся.

— Сподіваюся, що вони просто перепочивають у Лісбет.

— І я. Що тобі ще вдалося дізнатися?

— Дещо.

— Непогано.

— Але… — Мікаел замовк.

— Що?

— Просто…

— Так?

— Мені здається, ніби мене перекинули в минуле чи я повертаюся до місць, де вже побував раніше.

— Поясни детальніше, — сказала Еріка.

— Поясню… — Мікаел глянув на екран комп’ютера. — Однак треба й далі копати. Поговорімо пізніше.

Вона дала йому спокій і зібралась їхати додому, готова, звичайно ж, будь-якої миті стати до підмоги.

Розділ 20

23 листопада

Ніч минула спокійно, навіть насторожливо спокійно, і о восьмій годині ранку Ян Бубланський стояв у задумі перед своєю групою в кімнаті для нарад. Вигнавши Ганса Фасте, він міг тепер знову говорити вільно. Принаймні тут, зі своїми колегами, він почувався впевненішим, ніж за комп’ютером чи з мобільним телефоном у руках.

— Усі ви усвідомлюєте серйозність ситуації, — почав він. — Стався витік конфіденційної інформації. Через це загинув чоловік. Життя маленького хлопчика в небезпеці. Попри величезні зусилля, ми й досі не знаємо, як це трапилося. Витік міг статись або в нас, або в СЕПО, або в медцентрі «Одін», або в оточенні професора Еделмана, або через матір та її чоловіка Лассе Вестмана. Ми нічого не знаємо напевно, а тому мусимо виявляти надмірну обережність, аж до параної.

— Нас ще могли гакнути чи підслухати, — докинула Соня Мудіґ. — Ми, здається, маємо справу зі злочинцями, що володіють новітніми технологіями на зовсім іншому рівні, ніж ми звикли.

— Щира правда! — погодився Бубланський. — І це ще неприємніше. Але ми повинні вжити застережних заходів у всьому й не казати в телефонних розмовах нічого важливого про розслідування, хай там як керівництво вихваляє нашу нову систему мобільного зв’язку.

— Вони її вихваляють, бо вгатили в неї купу грошей, — зауважив Єркер Голмберґ.

— Можливо, нам треба подумати й про нашу власну роль, — вів далі Бубланський. — Я щойно говорив з молодим талановитим аналітиком із СЕПО Ґабрієллою Ґране, — можливо, хтось чув про неї. Вона зазначила, що поняття вірності не таке однозначне для нас, поліціантів, яким уявляється. Ми дотримуємося кількох різновидів вірності. Перша й очевидна — вірність законам. Є вірність громадськості й вірність колегам, а є також вірність керівництву. Проте є ще один різновид — вірність самим собі й своїй кар’єрі. Іноді, як ми всі знаємо, ці різновиди змагаються між собою. Часом хтось боронить колегу на шкоду своєму обов’язкові перед громадськістю, а часом дістає наказ згори, як Ганс Фасте, і тоді ця вірність суперечить тій, яку він мав би виявити нам. Але надалі — і я кажу це серйозно, як ніколи, — мені хотілося б чути тільки про одну вірність — про вірність розслідуванню. Ми мусимо зловити вбивць і зробити так, щоб більше ніхто не став їхньою жертвою. Усі згодні? Навіть якщо вам зателефонує сам прем’єр-міністр чи керівник ЦРУ й заговорить про патріотизм і неймовірні кар’єрні можливості, ви все одно не прохопитеся й словом. Зрозуміло?

— Так, — відповіли всі як один.

— Чудово! Як ви всі знаєте, на Свеавеґені у справу втрутилась Лісбет Саландер, і ми докладаємо всіх зусиль, щоб виявити її теперішнє місце перебування.

— І саме тому нам треба назвати її ім’я ЗМІ! — дещо збуджено прокричав Курт Свенссон. — Нам потрібна допомога громадськості.

— З цього приводу є різні думки, тому я хочу знову обговорити це питання. Та спершу згадаймо, що з Лісбет Саландер у минулому дуже негарно повелися і ми, і ЗМІ.

— Тепер це не має значення, — заперечив Свенссон.

— Звичайно, цілком можливо, що її впізнали ще якісь люди на Свеавеґені і її ім’я однаково вирине рано чи пізно нагору. Тоді це питання відпаде. А поки цього не сталось, я хочу нагадати, що Лісбет Саландер урятувала хлопчикові життя.

— Поза всяким сумнівом, — не заспокоювався Свенссон. — Але ж потім вона його ніби викрала.

— За всіма наявними відомостями, вона хотіла за всяку ціну врятувати хлопчика, — втрутилася Соня Мудіґ. — У Лісбет Саландер вельми сумний досвід спілкування з владою. Усе її дитинство минуло як безперервне насильство з боку шведських урядовців. І коли Лісбет, як і ми, підозрює, що витік інформації стався саме в поліції, то доброхіть вона з нами не зв’яжеться. Це вже напевно.

— Це не стосується до справи, — наполягав Курт.

— Можливо, — вела далі Соня. — Ми з Яном, звісно ж, згодні з тобою, що найголовніше — це інтереси слідства, але чи вмотивовано розголошувати її ім’я, власне, тепер? А щодо самого розслідування, то наш пріоритет — безпека хлопчика, і тут ми теж ні в чому не впевнені.

— Я розумію, куди ти хилиш, — стримано та вдумливо сказав Єркер Голмберґ, відразу привернувши до себе увагу. — Якщо люди взнають, де Саландер, то хлопчик теж опиниться в небезпеці. Однак залишається кілька питань, і перше з них таке, трохи, можливо, риторичне: «Як правильно вчинити?» Тут я мушу сказати: навіть якщо витік інформації стався в нас, ми не можемо миритися з тим, що Саландер ховає Авґуста Балдера. Він важлива частина розслідування, і ми, з витоком чи без нього, здатні краще захистити дитину, ніж молода жінка з емоційними розладами.

— Авжеж, звісно… — промимрив Бубланський.

— Отож-то і є, — вів далі Єркер. — І хоч про викрадення в звичайному розумінні не йдеться, — навіть якщо все зроблено з добрих намірів, — потенційна небезпека для хлопчика все одно величезна. З погляду психології йому, мабуть, надзвичайно шкідливо почуватися втікачем після того, що з ним сталося.

— Так, так, — погодився Бубланський. — Але питання все-таки в тому, що нам робити з наявною інформацією?

— Тут я згоден з Куртом. Треба оприлюднити її ім’я разом з фотографією. Це може навести нас на слід.

— Твоя, мабуть, правда, — сказав Бубланський. — Та водночас це може допомогти злочинцям. Ми маємо виходити з того, що вбивці не припинили полювати на хлопчика. Навпаки. До того ж ми й найменшого уявлення не маємо про зв’язок між хлопчиком і Саландер. І не знаємо, які підказки її ім’я може дати злочинцям. Я не впевнений, що ми, оприлюднивши в ЗМІ ці деталі, захистимо хлопчика.

— А чи захистимо ми його, замовчавши все? Цього ми теж не знаємо, — заперечив Голмберґ. — Щоб робити такі висновки, нам бракує багатьох фрагментів мозаїки. Наприклад, чи працює Саландер на когось, чи вона має власний план щодо хлопчика, чи хоче тільки захистити його?

— І як вона могла довідатися, що хлопчик вийде з Торкелом Лінденом з дверей на Свеавеґені саме в той час? —