Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Небо стало темним і неспокійним, знову подув сильний вітер. Жінці було важко на серці, і її настрій зовсім не поліпшився від того, що дорогою додому вона почала думати про Авґустову матір. З Ганною Балдер Еріка ніколи не зустрічалась і до її фанатів аж ніяк не належала. Ганна грала переважно сексапільних і водночас простуватих жінок. Усі чоловіки вважали її героїнь за легкодоступних дівуль. А Еріка за типове вважала те, що в кіно показували саме таких персонажів. Але це все залишилось у минулому, і тепер Берґер соромилася свого колишнього неприязного ставлення до Ганни. Вона була до Ганни Балдер занадто суворою — так часто трапляється, коли мова заходить про гарненьких дівчат, що дуже рано досягають великого успіху.

У наші дні, коли Ганна вряди-годи з’являлась у якомусь хоч трохи значному фільмі, її очі випромінювали, скоріше, стриману печаль, надаючи її ролям глибини, і — звідки Еріка могла знати? — та печаль була справжня. Ганні Балдер доводилося нелегко, а останньої днини й поготів. Еріка від самого ранку наполягала на тому, щоб її відвезли до Авґуста. Журналістка вважала, що в такій ситуації дитина, як ніколи, потребує матері.

Однак Лісбет, яка тоді ще підтримувала з ними зв’язок, висловилася проти цієї ідеї. Вона написала, що поки невідомо, звідки стався витік інформації, і цілком можливо, що саме з оточення матері. Лассе Вестман — один з тих кому, не можна довіряти — цілий день, здається, не виходив з дому, щоб не потикатися на очі журналістам, які чатували надворі. Ситуація уявлялась безнадійною, і Еріці це не подобалося. Вона сподівалася, що «Міленіум» зможе гідно й грунтовно описати цю історію, без великих неприємностей для журналу чи для когось іншого.

У Мікаелових здібностях вона й на мить не сумнівалася, а надто коли він мав такий вигляд, як тепер. Крім того, йому допомагає Зандер… До Андрея Еріка була небайдужа. Красивий хлопець, якого іноді помилково сприймають за гея. Нещодавно за вечерею вдома в них з Ґреґером у Салтшебадені він розповів свою історію життя, яка ще більше підсилила її симпатію.

Коли Андреєві минув одинадцятий рік, він утратив батька й матір підчас вибуху бомби в Сараєві. Після того жив у Тенсті, на околиці Стокгольма, в материної сестри, що не розуміла ні його інтелектуальних здібностей, ні психологічних травм. Як померли батьки, Андрей не бачив. Проте його тіло реагувало так, ніби він знемагає на посттравматичний стрес. Зандер донині не любив гучних звуків і різких рухів. Йому страшенно не подобалося, коли в ресторанах або в громадських місцях стояли покинуті сумки, і він так пристрасно ненавидів насильство та війну, як ніхто з тих, з ким Еріці доводилося стикатися в житті.

У дитинстві він знаходив притулок у власних світах, поринав у фентезі, читав поезію, біографічну літературу, обожнював Сільвію Плат, Борхеса й Толкіна, вивчив усе, пов’язане з комп’ютерами, і мріяв писати несамовиті романи про кохання й людську трагедію. Невиправний романтик, він сподівався великими пристрастями загоїти свої рани й нітрохи не журився тим, що відбувається в суспільстві й у світі. Одного вечора, коли йому було вже десь під двадцять років, він сходив на публічну лекцію Мікаела Блумквіста в Стокгольмському інституті журналістики, і це змінило його життя.

Блумквістове завзяття змусило його розплющити очі й ширше подивитися на світ, що стікав кров’ю від несправедливості, нетерпимості й корупції. Замість сльозливих романів Андрей почав мріяти про написання соціально-критичних статей, а невдовзі після цього прийшов у «Міленіум» і запитав, чи може він щось зробити для них: варити каву, вичитувати коректи, бігати в доручених справах. Еріка від самого початку побачила в його очах вогонь і дозволила йому виконувати невелику роботу: замітки, попередні дослідження, короткі портрети. Та насамперед вона звеліла йому вчитись, і він узявся до навчання з такою ж енергією, як і до всього в своєму житті. Андрей вивчав політологію, засоби масової комунікації, економіку та міжнародні конфлікти і заразом підробляв у «Міленіумі» на тимчасових посадах, марячи стати відомим журналістом-дослідником — точнісінько таким, як Мікаел.

Проте, на відміну від інших репортерів-дослідників, Зандер не копав заглибоко. Він лишився романтиком і досі мріяв про велике кохання. Еріка з Мікаелом присвятили чимало часу його любовним проблемам. Жінки тяглися до Андрея, але так само легко й кидали його. Можливо, він був занадто відчайдушний у своїй хоті, і багатьох жінок, либонь, лякала інтенсивність його почуттів. А ще, певно, він досить нерозважно розповідав про свої вади й слабості. Зандер був надміру відвертий і прозорий, надміру хороший, як сказав би Мікаел.

Однак Еріка вважала, що Андрей уже помалу позбувається юнацької вразливості. В усякому разі вона помічала це в його статтях. Його дике прагнення простягти руки й торкнутись усіх, яке переобтяжувало його письмо, змінилось ефективнішим і прозаїчнішим стилем. Вона знала, що тепер, коли йому випала нагода допомогти Мікаелові з Балдеровою історією, він зробить усе можливе й неможливе.

Згідно з планом, Блумквіст писатиме велику центральну статтю, а Зандер допомагатиме йому збирати матеріал, а також напише деякі пояснювальні супутні нариси та портрети. Еріці видавалося це багатонадійним.

Коли вона, припаркувавши машину на вулиці Гекенс, увійшла до редакції, Мікаел і Андрей сиділи, як вона й гадала, глибоко поринувши в роздуми. Блумквіст, правда, раз по раз щось бурмотів собі під носа, і в його очах Еріка помітила не тільки іскристу цілеспрямованість, але й страждання. Та це її зовсім не здивувало. Мікаел погано спав уночі. Кампанія проти нього не припинялась, ще й на допиті в поліції йому довелося робити те, в чому його звинувачувала преса, — приховувати інформацію, а він цього не любив.

Блумквіст у певному розумінні був зразковим законослухняним громадянином. Та якщо хто й міг змусити його переступити межу дозволеного, то це Лісбет Саландер. Мікаел скоріше зганьбився б, ніж зрадив її. Власне, тому він весь час повторював у поліції: «Я маю право не називати своїх джерел інформації». Це його, певна річ, обтяжувало, і він неабияк потерпав за наслідки. Але Блумквіст передусім був зосереджений на матеріалі й точнісінько як вона сама значно більше вболівав за Лісбет і хлопчика, ніж за власне становище.

Еріка якийсь час спостерігала за Мікаелом, а тоді запитала:

— Як ідуть справи?

— Що?.. Ну, а-а-а, добре… Як усе минулося?

— Я застелила ліжка й поклала їжу в холодильник.

— Чудово. І ніхто з сусідів тебе не бачив?

— Там не було ні душі.