Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

Фізик і Штурман, не зводячи погляду, дивилися на два телеекрани: сховані всередині роботів камери пересилали їм зображення того, що відбувалося перед Робом і Ботом. Такі ж екрани були й на міжпланетному кораблі, і Командир з Лікарем напружено стежили за ними.

Зображення руїн на екранах збільшувалося в міру того, як роботи наближалися до них. Тепер з’явилися обриси окремих будинків. Вони ставали дедалі крупнішими. Басовитий механічний голос Роба доповів:

— Великий будинок. Найбільший. На майдані. Можу увійти. Так?

— Заходь, Робе, заходь! — збуджено відповів Фізик. Майже водночас пролунав інший, вищий ніж у Роба голос.

— Йду слідами Роба. Так?

— Так, Боте! Виконуй!

— Єсть! Єсть!

На екрані з’явився широкий отвір великого кам’яного будинку. Обережно, немов намацуючи підлогу, Роб переступав лапами. Слідом за ним так само обережно посувався Бот. Перший доповідав:

— Схоже на коридор. Стіни складено з кам’яних брил. Можливо, бетон. Коридор ширшає. Переходжу інші приміщення.

— Боте, перевір за лічильником Гейгера! Що він показує? — голосно спитав Фізик.

Високий голос Бота відповів:

— Радіовипромінювання в нормі. Загрози немає.

Фізик натиснув перемикач зв’язку з Командиром.

— Командире, може, варт рушити й нам? Адже немає ніякої небезпеки.

— Заждіть. Хай роботи перевірять далі, — пролунала впевнена відповідь Командира. — Спокій і витримка, Фізику!

— Єсть! — покірно відповів той і знову перезирнувся з мовчазним Штурманом.

4

Телекамери роботів уже показували високе просторе приміщення. Світло прожекторів вихоплювало шматки стін, кам’яне склепіння стелі. Фізик аж тремтів від хвилювання: адже він бачив перед собою залишки культури марсіян, що збудували це тепер мертве місто. А байдужий механічний голос Роба вів далі:

— Бачу стіни. Йдуть в напрямі нового коридора. Підлога вкрита порохом. Заважає йти.

— Боте, повідом дані аналізаторів! Що нового? — запитав ще раз Фізик.

Високий голос доповів:

— Радіовипромінювання немає. Склад повітря без змін.

Фізик уже хотів натиснути перемикач зв’язку з Командиром, як раптом один з двох телеекранів згас. Замість чіткого зображення на ньому лишилася сіра пляма. Це був екран Бота.

— Кінескоп втратив емісію, чи що? — занепокоєно прошепотів Фізик. І голосно гукнув: — Боте, що трапилося? Чому немає зображення?

Репродуктор Бота також мовчав. Жодного звуку. І похмура темрява на екрані.

— Боте! Відповідай! Що сталося? Боте!

Відповіді не було.

— Робе! Поглянь навколо. Перевір, що сталося з Ботом. — Голос Фізика мало не уривався від хвилювання. — Відповідай, Робе!

Басовитий механічний голос Роба відповів без будь-яких емоцій:

— Бота не бачу. Він зник.

На телеекрані Роба пересувалися глибокі тіні, контури великого приміщення, якісь западини. І все.

Бота не було.

…Всюдихід наближався до руїн міста. Штурман вів його точно шляхом роботів, що пройшли тут недавно. Він весь час перевіряв напрям, звіряючись з екраном Бота: попередні зображення на ньому, записані на відеомагнітофонну стрічку, було знову запущено для контролю. Втім, навіть і без цього Штурман і Фізик добре бачили виразні сліди, що їх залишили на поверхні піщаного грунту лапи роботів.

А попереду — зруйновані напівзасипані піском мертві будинки. Могутні стіни дивної небаченої архітектури. Наглухо замуровані стіни здіймалися праворуч і ліворуч, мов казкові фортеці. Але ні Штурман, ні Фізик не ділилися враженнями з приводу цього: їх непокоїло загадкове зникнення Бота, який усе ще вперто мовчав і не відповідав на радіовиклики.

5

Роб, якому наказали лишатися на одному місці, теж мовчав, лиш зрідка подаючи регулярні короткі сигнали: вони свідчили, що з ним усе гаразд. Фізик розумів, як тривожно стежить за їхнім шляхом Командир, що залишився з Лікарем у космічному кораблі. Що з Ботом? На це запитання поки що не було відповіді.

Всюдихід опинився перед зяючим проваллям у стіні величезного будинку, що стояв осторонь інших на широкому майдані. Так, це був той самий отвір, зображення якого вимальовувалося на екрані Бота.

— Немов великий портал, Командире, — голосно промовив Фізик у мікрофон. — Темний, але широкий.

— Всюдихід вільно пройде тут, Командире, — додав Штурман, тримаючи руки на кермі.

— Рушайте, — коротко наказав Командир. І після невеличкої паузи, коли всюдихід дуже обережно, з найменшою швидкістю почав посуватися вперед, кидаючи в отвір снопи яскравого світла увімкнених прожекторів, додав: — Та перевіряйте кожен крок, товариші!

Штурман і без того нагадування вів всюдихід обережно, пильно вдивляючись в освітлений простір, що відкривався перед ним. Фізик учепився руками в поруччя машини й подався вперед, мов готовий стрибнути з неї, хоч у цьому й не було потреби, — принаймні зараз. Він напружено думав.

Не було сумнівів, що на Марсі колись вирувало життя.

Напівзасипане піском, зруйноване місто було наочним доказом цього. Якісь розумні істоти створили це місто, спорудили ці величезні будинки. Що сталося з мешканцями потім? Чому й коли зникли ці істоти? Певно, вони були схожі на людей… і дуже розвинені… Інакше хіба збудували б вони такі велетенські будинки, як оця центральна споруда на майдані, в коридорах якої вільно проходить всюдихід? З якого матеріалу зроблено ці будинки? Схоже на бетон, бо немає й слідів цегляної кладки. А проте — хто знає?.. Головне, що сталося з розумними істотами, марсія-нами, які жили тут?..

6

Всюдихід вийшов з коридора і потрапив у велике похмуре приміщення, якийсь величезний зал, де також не було вікон. Штурман на хвилину спинив машину й натиснув на важіль освітлення. Яскравий промінь прожектора обмацав повільними рухами стіни приміщення. Справді, дуже дивно! Тут теж не було нічого, крім великих кам’яних чи бетонних брил. Порожнеча. Жодного натяку на внутрішнє обладнання: ні якогось начиння, що свідчило б про колишнє життя тут розумних істот, ні найпростіших меблів…

Штурман скерував промінь прожектора у протилежному напрямі. Вдалині майнуло щось блискуче й відбило промінь. І раптом залунав басовитий механічний голос Роба:

— Бачу світло прожектора. Чекаю наказів.

Але дивним був не оцей позбавлений пристрасті, байдужий до всього на світі голос Роба. Найнезрозумілішим було те, що обидва — і Штурман, і Фізик — почули високий слабкий, аж наче сумний Ботів голос, що ледве долинав до них.

— Я також… бачу світло прожектора…

— Де ти, Боте? — гукнув вражений Фізик. — Чому ти весь час мовчав? Що сталося?..

Штурман застережливо поклав руку на плече Фізика, і той схаменувся. Справді, не можна ж отак засипати Бота запитаннями. Робот, хоч який він досконалий, не встигне відповісти: це ж не людина. І справді, Бот механічно повторював:

— Прошу повторити наказ. Прошу повторити наказ.

Фізик чітко, виразно промовив:

— Чому ти замовк, Боте? — І прислухався, бо голос робота був