Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На це Тесей:
— Мене теж зачарував Крит. А, можливо, зачарувала мене Аріадна.
Бенкет
Весь Кносс гудів наче вулик. Одні тішилися з перемоги Тесея, інші згадували прадавнє пророцтво, що доти триватиме могуть Криту, доки Мінотавр вартуватиме острів.
Але ким же насправді був Мінотавр? Людиною чи страховиськом? І як Тесей зумів вийти з Лабіринту? Всі задавали собі такі питання.
Казали, що Аріадна закохалася в афінського царевича і дала йому чарівний клубок, що сам котився по землі та вказував дорогу до виходу.
А що ж на це Тавр?
Тавра ніде не було.
Тавр безслідно щез — як багато хто до нього.
У всіх на устах було ім’я Тесея.
За один день афінський царевич став героєм.
Аріадна влаштувала у своєму палаці бенкет на честь переможця Мінотавра.
Тесей, звичний до гостин, де подавали цілих баранів, печених на рожні, величезні чвертки волів та свиней, не рахуючи домашнього й дикого птаства, а це все запивалося кухлями доброго афінського пива, трохи здивовано сів до столу, заставленого вишуканими стравами, щедро приправленими шафраном та м’ятою.
Миловиді пахолята розносили срібні посудини з пахучою водою, у якій бенкетарі раз у раз обмивали руки від жиру.
До страв подавано знамените критське вино у двовухих кратерах.
Після учти почалися танці. А саме славний Танець Журавля, дуже складний, бо кожен крок і кожна фігура вписані були в інший узор підлоги, що її колись виклав Дедал для маленької Аріадни. До танцю пригравали арфістки. І коли танцівники пливли під звуки п’янкої мелодії, Тесеєві здалося, що він опинився у зачарованому палаці Нереїди і що ніколи вже звідти не вибереться.
Коли танець закінчився, сказав Аріадні:
— Я хотів би порозмовляти з тобою наодинці.
Вийшли на галерею, звідки східці вели до царських садів.
— Аріадно, час, щоб Афіни та Крит уклали союз.
— Я нічого так сильно не бажаю, як цього.
— Стань моєю дружиною, Аріадно.
— Ти хочеш разом зі мною правити Критом?
— Я хочу забрати тебе з собою до Аттики.
— Німфа Криту не може залишити свого острова. Ми належимо до різних світів, Тесею.
— А все ж ти допомогла мені подолати Мінотавра. Нащо ти це зробила?
— Бо я хотіла і Крит звільнити від нього.
— Ти не віриш у пророцтво, що Крит доти існуватиме, доки його стерегтиме Мінотавр?
— Я не вірю, щоб Крит коли-небудь перестав існувати.
Окреслила рукою коло, наче б хотіла цим жестом охопити квітучі сади, стіни палацу, розмальовані ліліями, куріпками, дельфінами та блакитними мавпами, підлогу, викладену узорчастими плитками, скриньки з кришталю, гебану та бронзи, викладені перламутром, сріблом і бурштином, амфори з гарними лініями, весь цей світ розкоші та краси, творений віками з думкою про майбутні покоління.
— А все ж кільканадцять кораблів з добре озброєними воїнами можуть здобути Крит, — промовив Тесей.
— Те, що створив Крит, незнищенне.
— Я не розумію твоїх слів.
— Я дала тобі клубок. Чи ж цього не досить?
На хвилину запанувала тиша. Тесей промовив.
— І я хотів би щось тобі дати на пам’ять. Візьми на прощання цей амулет. — Подав їй срібний браслет у формі змія, — знак роду Ерехтидів, з якого він походив.
Аріадна взяла його в руки і промовила:
— Якщо це знак союзу з Афінами, я повішу його перед статуєю Диктинни.
Фігура Диктинни стояла у маленькій ніші при кінці галереї. Через відкритий між колонами простір просочувалась гаряча літня ніч, віючи запахом гіацинтів, троянд і гранатів.
Здалека долинали звуки музики.
Одурманений музикою, вином і ароматами Криту переможець Мінотавра раптовим рухом закинув на Аріадну пурпуровий плащ, а коли вона обняла дерев’яну статую Диктинни, підняв обох і вибіг із палацу у ніч та темряву.
Буря
Щойно вони підняли якір та випливли на море, як розшалілася буря. Блискавиці били раз по раз, роз’ясняючи небо і землю зеленим світлом, грім гуркотав із неба, а спінені водяні вали вдаряли в корабель, наче бажаючи розламати його навпіл.
Корабель, піднятий хвилею, зривався, наче птах, дзьобом угору, а потім із шумом опадав, збиваючи стовп води. Шторм кидав грецькою навою, що тріщала по швах і перехитувалася з боку на бік. Тесей стояв, тримаючись за щоглу, коли до нього підійшов Навсітай.
— Я боюся, що корабель затоне, — сказав він.
— Ми мусимо доплисти до Аттики.
— Тобі не слід було викрадати Аріадну.
— Ти думаєш, це кара Богині Місяця?
Останні слова заглушило ревіння моря і грім, що гуркнув із небосхилу. Висока хвиля впала на корабель і залила палубу. Нава захиталася і почала різко занурюватись.
— Усім виливати воду! — скомандував Навсітай. Тесей, моряки та заручники вхопили відра та амфори, але все нові хвилі переливались через борт.
— Ти не втримаєш Аріадни і самі ми підемо на дно! — гукнув Навсітай.
— То що ж робити? Адже не можемо відвезти її на Крит.
— Тут поблизу є острів Наксос.
— Зумієш довести до нього корабель?
У відповідь Навсітай перейшов на своє місце і наказав розпустити паруси. Вітер ударив у полотно та штовхнув корабель у напрямку, протилежному до попереднього.
Цієї миті буря наче почала затихати, блискавки били рідше, грім ставав усе дальшим, лише вітер віяв у середину вітрила та ніс корабель до незнаного берега.
Біля корми було крите приміщення, де, загорнута у хутро, лежала Аріадна, приспана медом, який дав їй випити Тесей.
У перловому промінні світанку грецька нава пристала до малого острова. Тесей взяв на руки сплячу Аріадну і заніс її на невеликий пагорб, де поклав під гіллястим деревом осокору та якомога швидше повернувся на корабель.
Море заспокоїлось. З темно-синього стало блакитним, ледь зморщеним, покритим білою піною. Зійшло сонце і почало осушувати вітрила, линви, дерев’яні дошки корабля та одяг змоклого до останньої нитки екіпажу. Пливли, занурені у блиску дня, під безхмарним небом, легкий бриз віяв їм у вітрила.
Раптом з ранкового туману з’явився маленький острів.
Був то Делос, присвячений Аполлонові.
Тесей наказав пристати до берега і зарядив відпочинок.
Висіли з корабля і рушили в глибину острова. Так зайшли до малого круглого озерця, перед яким стояв прадавній олтар із козячих рогів. Тут Тесей на оброслому плющем цоколі поставив дерев’яну статуетку Диктинни, не хотів-бо привозити до Афін мертву фігурку богині замість живої Аріадни.
Один із заручників підніс до уст флейту і почав грати. У тихому повітрі ранку
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жриці, амазонки та чарівниці», після закриття браузера.