Читати книгу - "Четверо в яхті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони поволі пробирались крізь кущі до води. Нарешті Андрійко зупинився і мало не крикнув: біля самого берега глибина досягала півметра. Кущі звисали над вологим каскадом листя. З кожним кроком у воді піднімалися справжні фонтани мулу, який незабаром зовсім закрив дно. Довелося просуватися обережно й поволі, мов по розбитому склу.
Ступивши три кроки, Андрійко помітив біля купки водоростей якийсь зеленуватий циліндричний і розчепірений предмет. Здивований, він обернувся до Люцини.
— Нарешті! — прошепотіла дівчина.
— Як його брати? — спитав Андрійко тихо.
— А ти не знаєш?
— Ні. Я ніколи їх не ловив.
— Я теж. Ніколи.
— А я думав, що ви…
— А я думала, що ти…
Це довір'я підбадьорило Андрійка. Він обережно підійшов на півметра до членистоногого, який заховався під кущем очерету. Тримаючи ліхтарик у лівій руці, хлопець правою націлився на гостру голову рака, щоб одрізати йому відхід. Потім з блискавичною швидкістю занурив праву руку.
Хвилина страху: чи не схоплять огидні кліщі його пальців. І ось у руці щось тверде. Пальці стулилися. Андрійко витяг здобич.
Але це був тільки мул і шматок скам'янілого очерету. Хитра тварина саме в ту мить, коли Андрійко простягнув руку, швидко, мов стріла, стрибнула на метр у другий бік. Адже відомо, що рак лізе назад. І Андрійко, повний розпачу, глянув на Люцину. Дівчина була великодушною.
— Туди! — вона показала рукою вперед. — Він туди втік. Тільки обережно!
Справді, сполоханий рак утік недалеко і причаївся біля сусідньої купки очерету.
— Чекай! — сказала Люцина. — Тепер я спробую.
Вона тихо підійшла і поволі почала опускати руку. Андрійко хотів крикнути: «Швидше, бо втече!» Але рак нерухомо сидів біля очерету. Можна було б подумати, що він спить, коли б не довгі щупальця, які поволі рухалися, обмацуючи незвичайно освітлену воду.
Люцина націлилась, і раптом її рука опустилася на дно, зімкнулася в кулак. — Метушня. Мул. Люцина випростується. В її тонких білих, майже прозорих пальцях б'ється чорно-зеленкувате страхіття в шершавому панцирі. Великі клешні, мов клапани якоїсь машини, висовуються вперед і розмикаються, відходять назад і змикаються. І плоский хвіст раз у раз б'є об тулуб.
Ця потвора здається Андрійкові справжнім чудом. Тремтячи від страху, щоб рак не випав у воду, він підставляє мішок.
— Ну, це початок! — каже Люцина. — Ходімо!
Вони йдуть поволі. Очерету стає більше. Тепер Люцина стискує плече Андрійка, показуючи праворуч, під берег.
Цей рак червонуватий і менший. Андрійко старанно повторює повчання Людини: діє спокійно, але швидко.
— О! — кричить він і витягує рака з води. Люцина підставляє мішок.
Далеко за лісовим півостровом лунають вигуки. Але тепер Андрійко не чує їх.
Берег перед ними стає рівніший, кущі відступають назад. З води стирчить уже не очерет, а невисока трава. Знову щось повзе по дну. Рак! В Андрійка завмирає серце. Великий, такий, як той, що спіймала, Люцина. Рак стрибає, але в цю мить його хапає Андрійко. Хапає і, скрикнувши, одразу висмикує руку з води. Йому дуже боляче. Рак учепився за великий палець, намагається стиснути ще й другою парою клешнів. Люцина швидко підставляє мішок, але пізно: рак відмовляється від помсти, важко падає в воду і, мов камінь, зникає в глибині.
Ця невдача тільки розпалює Андрійка.
Тепер він зрозумів, що таке азарт золотошукачів. Це стан, у якому людина може забути про все на світі — про голод, втому, холод, смертельну небезпеку.
— Ліворуч, — каже Люцина.
Але сам він бачить праворуч, майже під берегом, великого червонуватого рака. Не встиг вирішити, якого хапати, коли попереду виповзає третій.
Вони ловлять їх по черзі. Навчилися нехитрої справи — обережно підкрадатися, швидко хапати за панцир між клешнями і хвостом. Щохвилини у мішок падає чергова здобич, і чути, як там шарудять панцири.
Вони лічили до десяти, потім перестали. З кожним кроком раків стає більше. На дрібних ловці вже не звертають уваги. Вони йдуть уперед, пробігаючи очима по кущиках трави на дні. У них правило: хто побачить, той ловить.
І раптом обоє зупинилися, мов укопані: перед ними на невеличкій Відкритій підводній галявині поволі клубочилося щось дуже велике. Андрійко навіть ступив півкроку назад. Першим його почуттям було здивування і переляк.
Десятки раків густо. обліпили щось на дні, на глибині якихось тридцяти сантиметрів. Раки були різних відтінків: червонуваті, чорнуваті, зеленувато-голубі.
Їх зібралося тут стільки, що» ловці не знають, якого раніше хапати. Далеко за півостровом кричить Еліана:
— Є, є! Вже дванадцятий!
Андрійко дивиться на Люцину з спокійною гордістю. Біля їх ніг уже не зернята, а ціла глиба цього озерного золота!
— Добре, — каже Люцина. — Починаємо. Тільки тихо, без паніки!
Яка дивовижна була ця ловля! З клубка раків вони швидко брали одного за одним. Почали від крайніх, які вже розлазились. Потім узялися за верхній шар.
Знявши кілька штук, Андрійко помітив, що насподі раки були значно більші. Дужчі екземпляри розштовхували дріб'язок. В якусь мить з-під клубка клешень, лап і хвостів промайнув великий тулуб. Може, це зовсім інший вид? Може, це прісноводний омар?
Напевно, це був патріарх племені раків. Андрійко вперся ногами в дно. Десь далеко хтось гукав, щоб усі поверталися. Андрійко нахилився, руку занурив у воду. Червонувате світло ліхтарика тьмяно освітлювало брудне сіро-коричньове дно. Рак-патріарх сидів нерухомо. Він так захопився чимось, що не помітив, як увесь рачачий мітинг потрапив у мішок.
На самому дні, біля великого рака, лежала дохла жаба. Це заради неї зібралося тут стільки раків.
Андрійко, нарешті, наважився. Він швидко занурює руку, хапає, випростовується. Величезний рак настільки приголомшений, що навіть не рухається в його руці. Довжина рака разом з клешнями — сантиметрів двадцять п'ять. Усі інші
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.