Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

   А тепер я без зупину дерла рот й почувалася, наче некерована бомба на ніжках, бо мені страшенно хотілося щось знищити. Тож, відповідно, і атмосфера у нас панувала гнітюча та насторожлива. Особливо, коли на Емілі я все ж зірвалася й гарненько його обгавкала. Совість навіть спробувала й цей гріх покласти мені на душу. І це явно не додавало мені відчуття щастя. Ще дратувало совання Еміля та очікування Зоряна. Я просто кожною клітиною відчувала гору відповідальності. Не те щоб я була не звична до відповідальності. О, в житті мені її вистачало. Але то була моя зона відповідальності, а зараз ця зона – це якесь незнайоме мені поле. Та й у моїх проєктах не стояло питання життя людини…Й бере мене від цього всього гризота…і нерви…Й душа крається та кров кипить.

  Сердита на все, я вже декілька хвилин розглядала Зоряна, після вчорашнього на його обличчя вималювалися сліди втоми, під очима з’явилися такі гарненькі чорненькі кола, загострилися зморшки, проте це не позбавило його наснаги плескати язиком. Цікаво було, як він з цим справляється? Де бере сили, щоб рухатися далі?   

- Зорян, а як вийшло так, що ти займаєшся пошуком зниклих людей? – все ж запитала я, перш аніж мій мозок встиг мене спинити.

Він мазнув по мені здивованим поглядом й задумливо потер підборіддя.

- Випадково, я займався одним, потім моєму другові треба було допомогти. Я допоміг. І якось так повелося. Майже, як в тебе, - усміхнувся він. – Я ж правильно зрозумів, що ти свої, дивом надбані навички, не афішуєш, але люди до тебе йдуть…

Тут вже настала моя черга поскрипіти зубами. Бо так, таке неподобство було в моєму житті.  

-  Якось так…- вицідила крізь зуби.

- Ага! Все найкраще в моєму житті трапляється випадково, - заржав він.

- А ким ти працював до того, як з тобою трапилося «це найкраще»? – пережувала я його жарти.

- Слідчим, - поділився він. 

- Тобі підходить.

- Угумс, як каструлі кришечка. Ти мене теж сильно здивувала. То, що всі жінки відьми, усім відомо. Але якось тяжко було сумістити поєднання айтішницявідьма.

- І не кажи, - скрутно похитала я головою. – Це немов страшне лихоліття для мого мозку.

- Ти коли так говориш, то нагадуєш мою вчительку з української літератури, - розвеселився він.

- А ти, коли так кепкуєш, то нагадуєш, мого однокласника…рідкісного телепня, - вмить огризнулася я.

- Це, що так дорослі залицяються? – пролунало з заднього сидіння від Еміля.

На мить зіткнулася поглядом з Зоряном. Він посміхнувся куточком губ і підморгнув мені.

- Це так дорослі дізнаються більше один про одного. До того ж просто цікаво відбивати подачі від Селени. От ти підростеш трохи й теж втямиш радість від спілкування зі співрозмовником з багатим внутрішнім світом.

- Ну, так. Я теж коли ознайомився з розцінками на органи тіла, то зрозумів, який у мене багатий внутрішній світ, - єхидненько відбрив мажорчик.

- Ох, ці діти! – тяжко видихнув Зорян. – Вони такі наївні, наче думають, що ми відразу народилися старими. У кожного дорослого у минулому є своя юність. Й не все з неї він норовиться розповісти юному поколінню.

Й поки вони в’яло перегукувалися, Еміль затято сперечався, а Зорян, на диво, розважливо пояснював свою точку зору…Я пильніше пригледілася до Зоряна. Його маска чи то гопніка, чи то волоцюги таки застилає очі й не дає побачити, що там за фасадом. То ж кожного разу, я відкриваю у ньому щось нове. Неочікувану турботу, широкий кругозір, чіпкий розум, життєву мудрість, неабияку винахідливість…о, цей візьме хоч з вогню, в мишачу нору влізе й котові хвоста вузлом зав’яже. І він же нічого особливо не приховує…Варто тільки поцікавитися…дізнатися більше. Але це ж треба впускати цю людину у свою зону комфорту, докладати зусиль, щоб дізнатися її історію…Як кажуть, щоб правильно зрозуміти іншу людину, то треба взути її взуття й пройти її шлях. А зосереджена на поточних проблемах та занурена у собі я щось не дуже поспішала збагачуватися інформацією про чуже життя. Але зараз я вже по самі вуха в цьому всьому. То якась дивна карма, всі мої страхи здійснилося…Я боялася брати на себе відповідальність за чуже життя, то отримай. Я не хотіла зайвих проблем, то гребу їх лопатою. Це ж треба такий фарт мати?