Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

передовсім турбувало Ковпервуда. Якби-то як-небудь зв’язатися з нею! Але якщо доводиться повертати Батлеру його внесок і погашати інші позики, які теж не сьогодні-завтра будуть затребувані — то не можна втрачати й хвилини. Треба або платити, або відразу ж оголосити себе неспроможним. Лють Батлера, Ейлін, небезпека, яка загрожувала йому самому, — все це тимчасово відійшло на задній план. Його розум цілком зосередився на одній думці — як врятувати свої фінанси.

Він поквапився побачити Джорджа Вотермена, свого шурина Девіда Віггіна, що став заможною людиною, Джозефа Зіммермана, великого торговця мануфактурою, з яким йому в минулому доводилося мати справи, колишнього суддю Кітчена — багату людину і крупного підприємця, скарбника штату Пенсильванія Фредеріка Ван-Ностренда, зацікавленого в акціях кінних залізниць, і багатьох інших. З усіх, до кого він звертався за допомогою, один дійсно не в змозі був йому допомогти, інший боявся, третій пожадливо мізкував, як побільше з нього здерти, четвертий був недостатньо рішучий і вимагав надто багато часу на роздуми. Усі здогадувалися про справжній стан його справ, усім потрібен був час подумати, а саме часу у нього й не було. Суддя Кітчен все ж погодився позичити йому тридцять тисяч доларів — мізерну суму! Джозеф Зіммерман не захотів ризикнути більше, аніж двадцятьма п’ятьма тисячами. Ковпервуд переконався, що загалом йому вдасться зібрати сімдесят п’ять тисяч доларів, заклавши для цього акцій на вдвічі більшу суму. Але це була сміховинна цифра! Він знову взявся підраховувати з точністю до одного долара, і дійшов висновку, що, окрім всієї його готівки, йому потрібно дістати щонайменше двісті п’ятдесят тисяч. В іншому разі він змушений буде закрити контору. Завтра о другій годині все з’ясується. Якщо він не зможе викрутитися, то в десятках гросбухів Філадельфії поруч з його ім’ям з’явиться позначка: «банкрут».

Отакий фінал для людини, яка ще зовсім недавно так високо залітала в своїх сподіваннях! Спершу він має погасити стотисячну позику Джирардського національного банку. Це був найбільший у Філадельфії банк і, зберігши прихильність його керівників своєчасною сплатою боргу, Френк міг і надалі, що б не трапилося, розраховувати на їхню прихильність. Зараз він ще навіть не уявляв собі, звідки дістане гроші. Однак, після нетривалих роздумів, вирішив того ж вечора передати судді Кітчену і Зіммерману акції, під які ті погодилися виплатити йому позику, і взяти у них чеки або готівку. Потім він умовить Стінера видати йому чек на шістдесят тисяч доларів — вартість куплених ним уранці на біржі сертифікатів міської позики. З них він візьме два­дцять п’ять тисяч, яких бракує для сплати банку. І тоді в його розпорядженні залишиться ще тридцять п’ять тисяч.

Єдине слабке місце такого плану полягало у тому, що він був побудований на подальшому заплутуванні історії з сертифікатами. Придбавши їх ще вранці, Ковпервуд не тільки не здав їх, як годилося, в амортизаційний фонд (вони були доставлені до нього в контору о пів на другу), але відразу ж заклав для того, щоб погасити черговий борг. Це був ризикований крок, якщо взяти до уваги, що Ковпервуд перебував під загрозою банкрутства і не був упевнений, що зуміє вчасно викупити сертифікати.

Але, з іншого боку, розмірковував Ковпервуд, існує ж угода між ним і міським скарбником (звісно, незаконна), завдяки якій така комбінація може зійти за цілком пристойну і формально виправдану навіть у разі його банкрутства, адже він не зобов’язаний балансувати свої угоди до кінця місяця. Якщо він прогорить, і в амортизаційному фонді не виявиться цих облігацій, він може сказати, що зазвичай здавав облігації пізніше і тому просто забув про них. Таким чином, якщо він візьме чек на сплату за ці ще не здані облігації, то, власне кажучи (залишаючи осторонь закон і етику), його вчинок буде назагал цілком обґрунтований. Щоправда, місто втратить ще шістдесят тисяч доларів. Але яке це має значення, якщо казначейству все одно загрожує дефіцит у п’ятсот тисяч? Отже, буде п’ятсот шістдесят. Звична обережність Ковпервуда перетиналася тут із необхідністю, і тому він вирішив зачекати з цим чеком, аж поки Стінер остаточно не відмовить йому у видачі трьохсот тисяч (в цьому разі він матиме право вимагати чек). Найімовірніше, Стінер навіть не запитає, чи здані облігації в амортизаційний фонд, а якщо запитає — доведеться збрехати, от і все!

Ковпервуд знову скочив у екіпаж і помчав у контору: там, як він і гадав, його вже чекала письмова вимога Батлера. Він негайно виписав чек на ті сто тисяч доларів, якими люблячий батько кредитував його в своєму банку, і надіслав Батлеру. За цей час прийшов лист ще й від Альберта Стаєрса, секретаря Стінера, з попередженням більше не купувати і не продавати облігації міської позики — адже до особливого розпорядження ці угоди не будуть братися до уваги. Ков­первуд відразу зрозумів, звідки вітер дме. Стінер радився з Батлером або Молленгауером, які поквапилися застерегти і залякати його. Незважаючи на це, Ковпервуд вирушив до міського казначейства.

Після зустрічі з Ковпервудом у Стінера знову була розмова зі Сенгстеком, Стробіком та іншими особами, підісланими до нього для того, аби як слід його налякати. В результаті цієї розмови скарбник почав опиратися планам Ковпервуда. Стробік і сам був дуже стривожений. Він, Вайкрофт і Хармон теж користувалися коштами міського казначейства — щоправда, в значно менших розмірах, бо їм був непритаманний фінансовий розмах Ковпервуда, — і тепер вони мали покрити борг до того, як зчиниться буря. Якщо Ковпервуд збанкрутує, і у Стінера виявиться дефіцит, не виключено, що проведуть перевірку всього бюджету, а тоді випливуть на світ і їхні махінації. Щоб не бути звинуваченими в посадовому злочині, необхідно так чи інак повернути гроші.

— Ідіть до Молленгауера, — порадив Стінерові Стробік згодом після того, як Ковпервуд пішов, — і розкажіть йому про все. Він підтримував вашу кандидатуру і влаштував вас на посаду скарбника. Розкажіть йому, в якому ви становищі, і запитайте, що робити. Він знайде вихід. Запропонуйте йому ваші акції в обмін на допомогу. Вам доведеться на це піти. Нічого іншого просто не залишається. А отому спритнику Ковпервуду, чорт забирай, не давайте більше жодного долара! Пам’ятайте: це він штовхнув вас у прірву, з якої ви не знаєте, як вибратися! Зрештою, якщо Молленгауер відмовиться вам допомогти, нехай хоч змусить Ковпервуда повернути гроші в казну. Молленгауер зуміє вплинути на нього.

Стробік навів ще безліч доказів, і коли він пішов, Стінер щодуху