Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Батько від самого початку щось підозрював. Та й в мене було погане передчуття. Якось не думала, що з першого дня підуть погрози в мою адресу.

Я впевнена, що це через роботу. Ми відкрились першими, щей перехопили вигідний контракт. Але ми нічого не порушили, дотримались всіх норм, а тут таке.

За мить, замок в дверях клацнув і я завмерла на місці прислуховуючись до важких кроків.  З дверей з’явився Влад, в тій же чорній футболці і штанах, тільки без окулярів. Не думала, що він прийде так швидко. Навіть п’яти хвилин не минуло, після мого дзвінка.

- Ти швидко, - відмітила я кидаючи переляканий погляд на нього.

- Був неподалік.

- Ти слідкував за мною? – припустила раптом. Де ж він взявся так швидко? Звідки дізнався, де я живу?

- Слідкував, - зізнався Влад, роблячи крок на зустріч. – Це та сама записка? – запитав він відбираючи в мене папірець з надрукованими літерами.

- Так, - кивнула у відповідь.

Він нахмурився міцно стискаючи щелепи, під шкірою яких нервово грали жовна. Його очі налилися гнівом. Ніколи таким його не бачила.

Він дістав телефон і пішов в іншу кімнату. Я не прислухалась до його розмови, але відмітила, що вона була короткою.

За мить він з’явився переді мною, ховаючи коньяк у шафку. Припіднявши брови, Влад запитально поглянув на мене.

- Я знімала стрес.

Взагалі, чому я маю йому пояснювати?

- Що будемо робити? – різко запитала його.

- Те, що завжди, - спокійно промовив Влад, сідаючи на диван. – Зараз, ти підеш в душ. Через 20 хвилин вийдеш і ляжеш в ліжко. А вранці, ми поїдемо в офіс.

«Точно слідкував» – промайнуло в моїй голові.

Стоп. Як це ми?

- Ти залишишся тут? – ошелешено запитала я косячись на нього.

- Ти проти? – відкинувшись на спинку дивана, він обвів мене своїм поглядом.

- Я…мені все одно, - вдаючи байдужість, відрізала я і пішла в душ.

«Який же ти Соколовський…!» Тепер точно не зможу зімкнути очей, знаючи що він в сусідній кімнаті.

На диво, не зважаючи на погрозу, мені спокійно. Вперше, за такий довгий час відчуваю себе умиротворено.

Знаю, ми не разом, але думка про те, що він поруч, дуже вже зігріває серце.

Я не помічаю, як тіло важчає, і мене хилить в глибокий сон.

Сигнал будильника приводить в жорстоку реальність. Я ліниво потягаюсь і встаю з ліжка. Накинувши на себе легкий шовковий халат, я проходжу у вітальню.

Якщо ви гадаєте, що Соколовський мирно сопе на дивані, то ви глибоко помиляєтесь. Його знову нема. Мабуть, це в нього така фішка – несподівано зникати. Теж мені, охоронець знайшовся.

Тільки замість образи, цього разу мені стає неспокійно за нього.

Все ж, не зважаючи на його зникнення, ранкову пробіжку ніхто не відміняв. Тому я одягаю білу футболку, такі ж штани, кросівки і виходжу на вулицю.

Погда, те що треба. На небі ні хмаринки. Я задаю потрібний темп і направляюсь до набережної.

- Доброго ранку, - ззаду лунає чоловічий голос, який вправно мене обганяє, а потім, несподівано зупиняється.

- Доброго, - вітаюсь я, перевівши дихання. – В тебе таке хобі – зникати без попередження?

- Вибач. Ти спала, а мені треба було переодягнутися, - рівним тоном промовив він.

Я якось про це не подумала. Та й одягу підходящого розміру в мене не було.

- Що будемо робити далі? – це питання крутилось в моїй голові ще з вечора. В нього повинен бути якийсь план.

Ми призупинились і продовжили рух швидкими кроками.

- Зараз, ми поїдемо в офіс. Ти будеш займатися всіма запланованими справами і не подаватимеш вигляду, що щось не так, - серйозно відповів Влад.

- А як же та записка? Хто проникнув в мою квартиру?

- Його вже впіймали, - холодно запевнив він, але на душі залишилась тривога. – Це шістнадцятирічний хлопчина, який діяв за вказівкою.

Він знову затих не договорюючи до кінця.

- За вказівкою твого дядька? – майже лещатами намагаюся витягнути в нього слова.  Він важко видихає і зупиняється, беручи мене за руку.

- Анно, послухай. В мене немає нічого спільного з цією людиною. Ну, крім прізвища. Я зі всіх сил хочу тобі допомогти. І в мене є план. Просто довірся мені. Довірся востаннє, - майже благав мене Влад все ще тримаючи мою руку міцно притиснуту до грудей.

 Він знову був надто близько, щоб мислити головою. Крізь скло темних окуляр я відчувала його палкий погляд, від якого обличчя починало горіти.

Його серце, так само скажено стукотіло, як і моє. Іншою рукою Влад притягнув мене до себе жадібно цілуючи прямо в губи. Дихання перехопило від несподіванки, а низ живота обдало приємним теплом. Надто солодким був цей поцілунок, якого не хотілося переривати.

Здоровий глузд взяв гору і я ступила крок назад вириваючись з його полону.