Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Ні, Соколовський, сама впораюсь. Обережно переступаючи поріг квартири я відразу увімкнула світло.  Швидко дістала газовий балончик, який давно валявся в сумці без діла. Зараз він був дуже доречний. Минувши коридор я опинилась на кухні. Тут нікого не було. Залишилось перевірити свою кімнату і ванну.

Ноги просто тремтіли від страху, а серце невпинно калатало збившись з ритму.

На щастя, в квартирі нікого не було, я полегшено видихнула і повернулась на кухню. День сьогодні був надто напруженим і мені просто необхідно було розрядитись. Я рідко вживала алкоголь, але зараз захотілося зробити хоча б ковток.

Я дістала коньяк, який недавно купував батько, але так і не відкрив. Налила трішки в склянку і випила залпом. Не скажу, що стало краще,  але я спробувала, переконуючись в котрий раз, що алкоголь – це не моє.

Раптом, я перевела погляд на холодильник. Під магнітиком у вигляді підкови виднілась записка. Я підійшла ближче і взяла в руки невеликий клаптик паперу.

«Якщо хочеш жити – забирайся з міста».

Мабуть, тепер справді, пора. Я тремтячими пальцями дістала телефон і  набрала Соколовського, який записав себе просто «Влад».

Вже на другому гудкові він підняв слухавку. Оперативно.

- Слухаю, Анно, - майже спокійно промовив він.

- Владе,  в моїй квартирі хтось був і лишив записку з погрозою, - схвильовано промовила я, все ще тримаючи той папірець.

- Я буду через 5 хвилин, нікуди не йди, - різко випалив він і відключився.

Якщо подобається історія, не забувайте відзначати зірочками) дякую) 

Зустрінемось в наступному розділі)