Читати книгу - "Шлюбний договір"

В епоху Великих Даних та великої кількості інформації довести можна все, що завгодно. Я згадую привід для початку війни в Іраку, урановий концентрат в Африці, звірства в Курдистані і думаю про те, як ланцюжок доказів – і достовірних, і фальшивих – може призвести до збройного конфлікту між цілими народами.

Гордон змучено посміхається.

– Пропоную наступне. Ви даєте свідчення про те, що Джоанна відкрито пропонувала вам вступити з нею в сексуальні стосунки. Більше нічого говорити не треба. Себе обмовлювати теж. Можете зізнатися в якомусь незначному проступкові, понести за нього покарання і спокійно жити далі. Все просто. Погоджуйтеся хоча б заради Еліс.

Я не відповідаю, і він посміхається.

– Слухайте, Джейку, я роблю для вас усе, що можу. Ставлю себе у скрутне становище, а ви цього не цінуєте. Вам, швидше за все, невідомо, що у нас є методичний посібник щодо застосування положень «Кодексу», призначений не для рядових учасників організації, а для тих, хто відповідає за порядок у ній. Саме цим посібником я й керуюся у своїх діях. Однак тут у нас особливий випадок, у якому замішана дружина одного з керівників. І з метою прискорення слідства Ніл розпорядився застосувати методи з особливого списку. Дозвіл на їх використання дає суддя, і я такий дозвіл отримав. Смію вас запевнити, що випробувати їх на своїй шкурі нікому не захочеться. – Його обличчя червоніє. – Якщо ви опираєтеся з міркувань якогось помилкового альтруїзму, то запевняю вас, що Джоанні теж не сподобаються методи з особливого списку.

– Тобто я можу врятувати себе і Джоанну, тільки збрехавши? Але якщо я погоджуся і скажу те, що ви хочете почути, звідки мені знати, що ви не застосуєте ці ваші прийоми до Джоанни?

– Доведеться повірити мені на слово.

Я дивлюся на Морі, сподіваючись, що він подасть мені якийсь знак, однак той старанно вивчає підлогу у себе під ногами.

– Джейку, одне з непорушних правил свідчить, що ми не можемо затримувати вас довше шести днів без пред’явлення звинувачень. Як тільки вам пред’являть звинувачення, у нас буде тиждень на підготовку до слухання. Ви можете розпоряджатися часом як завгодно, а я – ні. Розумієте тепер, чому я все це вам говорю?

– Ні.

– У нас залишилося три-чотири дні, щоби досягти якоїсь угоди. Мені доведеться діяти швидко, а я цього не люблю, та й вам навряд чи це сподобається. На моїй попередній роботі можна було не поспішати, тримати ув’язненого в слідчому ізоляторі тижнями, пізнати людину краще, посилювати процедури повільно, домогтися міцного й остаточного порозуміння.

– Послухайте, у мене не було стосунків із Джоанною Чарлз уже багато років. Скільки би разів ви не ставили мені це питання, факт залишиться фактом. Я не зраджував дружині.

Ми сердито дивимося один на одного. Абсолютно ясно, що це глухий кут. Виходу я не бачу.

– Можна подзвонити дружині?

– Так, мабуть, непогана ідея.

Гордон дістає телефон з кишені брюк, набирає під мою диктовку номер Еліс, потім передає телефон мені.

Не знаю, де Еліс зараз. Я взагалі не знаю, який зараз день і година.

– Алло?

Після всього, що трапилося останнім часом, спокійно розмовляти з Еліс я майже не можу.

– Джейк? Це ти?

– Еліс…

Я чую звуки офісу на задньому фоні, потім ляскають двері, і стає тихо.

– Джейку, тобі боляче? Де ти? Можна забрати тебе?

– Я, як і раніше, у Фернлі. Ще не з адвокатом, але не сам. Я на допиті.

Вона злякано ахає.

– Що сказав суддя?

– Я його ще не бачив. Мене весь час допитують. Хочуть, щоби я зізнався в тому, чого не було.

Довга пауза. Знову ляскання дверей, потім звук ліфта, вуличний шум.

Нарешті Еліс говорить:

– Скажи їм усе, що вони хочуть почути.

– Те, що вони хочуть почути, – брехня.

– Джейку, заради мене, заради нас, будь ласка, скажи все, що від тебе вимагають.

Гордон забирає телефон. Морі виходить із кімнати, грюкнувши дверима.

– Чи готові ви до серйозної розмови?

– Мені треба подумати.

– Неправильна відповідь. – Гордон схоплюється з місця, перекидаючи стілець. – Час вийшов.

Він стрімко залишає кімнату.

Світло вимикається. Я в темряві; що відбувається, незрозуміло; я ніби все ще чую голос Еліс, який відлунює від стін.

За кілька виснажливих хвилин світло знову запалюється. До кімнати входить вусатий чоловік у чорній уніформі. Він схожий одночасно на сантехніка і на бухгалтера. В руках у нього чорна полотняна сумка.

– Схоже, ви станете нашим першим піддослідним кроликом. Заздалегідь прошу вибачення. Я би сказав: «Дайте знати, якщо буде боляче», але який сенс? Боляче буде точно.

Сантехнік надіває мені на зап’ястя залізні браслети. Нахиляється і застібає такі ж браслети на ногах. Потім, на моє полегшення, більше мене не чіпає, але стає ззаду. Пхає мені в рот гумовий кляп і фіксує його ремінцями.

– Приємно було познайомитися, Джейку, – говорить він перед тим, як піти.

Коли до кімнати повертається Гордон із ноутбуком, у роті у мене вже сухо, а щелепа болить.

– Ми на четвертому рівні. Шкода, що дійшло до такого.

Він натискає кілька кнопок на клавіатурі, потім піднімає очі.

– Як ви вже, напевно, здогадалися, на руках і на ногах у вас електроди.

Мені це навіть на думку не спадало.

– Я поставив програму на годину. Кожні чотири хвилини ви будете отримувати удар струмом у руку або ногу. Куди саме, знати не будете – вибір довільний. Ви готові?

Ні! Ні до чого такого я не готовий! Слина тече підборіддям.

– Вибачайте за кляп. Це щоб ви собі язика не прокусили. Все, за чотири хвилини почнеться, зупинити я вже нічого не можу. Побачимося за годину, – повідомляє Гордон. – Якщо після цього не заговорите, перейдемо до п’ятого рівня.

– Не треба, – намагаюся сказати я, але виходить щось нерозбірливе.

Світло вимикається. Перші кілька хвилин нічого не відбувається. Може, це знову порожні погрози, і Гордон не вміє поводитися з програмою? І раптом праву гомілку прострілює розряд струму. Біль пронизує ногу, охоплює все тіло. Пахне паленим волоссям. Від болю я кричу або, вірніше, намагаюся закричати. Слина тече підборіддям. У роті смак гуми. Я важко дихаю. У вухах стоїть дзвін – чи то від розряду, чи то від страху перед наступним?

Я весь стікаю по5том, і