Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Алекс
Зачинивши будинок батька, я визвав таксі і поїхав до готелю. Добрий відпочинок мені не завадить, а вже завтра займусь пошуками батька.
Наступного дня пішов в прокуратуру, де батько колись працював. Але ніхто із знайомих не знав де він. Тільки сказали, що тато звільнився з роботи більше року. Причину свого звільнення, не повідомив.
Виходячи з прокуратури, я побачив Юлю, яка виходила з машини.
—Яка зустріч, а я і не сподівалася тебе вже колись побачити. Яким вітром, в наші краї? - з сарказмом язвила Юля.
—І тобі привіт. А ти ще більшою язвою стала, ніж була.
—Життя знаєш, не дуже балувало, подякуй покидьку таткові за це.
—А до чого тут мій батько?
—А ти не знаєш? Ну воно й не дивно. Мені вже байдуже на нього, тай зробити він нічого не зможе. Так от, це він мене змусив шантажем, затягнути тебе в ліжко і підставити все так, неначе ми кохалися з тобою цілу ніч. Він знав всі твої ходи наперед і старанно підчистив всіх свідків, щоб ти не докопався до істини. Обіцяв допомогти мені в моїй справі, а сам використав і кинув на поталу слідчим. Від почутого в мене заходили вилиці.
—Дякую, Юля, що прояснила ситуацію. А навіщо, це все йому було?
—Не знаю, він тільки мене поклав перед фактом і все.
—Вибач, Алексе, але мене чекають.
Вона поспішила на зустріч до чоловіка, який стояв неподалік від нас.
Я сів в машину, з злості вдарив кулаком по керму.
—Ти це все недаремно робив тату, я тебе як ніхто інший знаю. Де ж ти? Мабуть карма дійшла вже до тебе, судячи з усього. Декілька хвилин сидів у машині, обдумуючи свої подальші кроки. Я докопаюся до істини обов'язково.
Вирішив поспілкуватися з Віктором Івановичем, щоб розпитати про них з Меланію.
За винагороду дізнався в сторожа адресу і за декілька хвилин, я вже стояв на порозі його дому.
—Вам кого? – запитала, відчинивши двері молода жінка з дівчинкою на руках.
—Вибачте, я шукаю Віктора.
—Так це мій чоловік, ви проходьте, він у душі зараз до вас вийде.
Я пройшов в глиб розкішного дому. Присів у просторій вітальні.
—Може кави вип'єте, поки Віктора немає?
—Дякую, не відмовлюся.
Вона пішла, а я почав роздивлятися по сторонам.
—Що, сподобався дім?
До мене підійшов Віктор.
—Так, дуже красивий, наша фірма займається будівництвом будинків і мене ваш стиль дуже зацікавив.
—А ви, що вирішили купити мій дім? Я вас розчарую, він не продається.
—Ні, що ви, я тут зовсім по іншому питані, а це так, професійна звичка. Мене звуть, Алекс. Я хотів вас дещо розпитати?
Нам принесли дві кави і поклали на стіл.
—Дякую, Єво, залиш нас будь ласка наодинці.
—І так, я вас слухаю, - вмостившись на дивані він взяв чашку кави і пильно поглянув на мене.
—Скажіть, які у вас відносини з Меланією Вудс? Наскільки я знаю, ви планували три роки тому одружитися, але зараз бачу, поряд з вами не Мел.
Він якось напружився, зміряв мене з ніг до голови.
—А вам це навіщо?
—Три роки тому, у нас з Мелані, був таємний роман. Вона мене покинула, сказавши, що у вас кохання і вона виходить заміж. Я повірив їй і залишив поїхавши за кордон, а зараз мені здається, я зробив найбільшу помилку в своєму житті.
—Якби ж то, Мел погодилася, - з гіркотою в голосі промовив він, - таку дівчину, ніколи б не відпустив від себе. Я неодноразово добивався її прихильності. Але нажаль, нічого окрім дружби, нас не пов'язувало. Мабуть, в неї були на те вагомі причини, якщо вона так вчинила з вами, Алексе.
Я слухав і не міг повірити. Так вона мене обманула, але чому?
—Мел, моя рідна, чому ж ти так вчинила?
—Скажіть, Вікторе Іванович, що ще ви пам'ятаєте? І коли востаннє її бачили?
—Пригадую, три роки тому, в неї сестра була в лікарні у важкому стані. А згодом, і Меланію я знайшов у квартирі непритомну. Лікарі сказали, сильне нервове виснаження і загроза викидня. Я весь час був поряд, але Меланія ніяк не підпускала мене до себе. А після нещасного випадку в університеті, вона втратила дитину і зовсім замкнулася в собі.
—Що за випадок?
—Хтось штовхнув її з сходів і залишив лежати, не надавши допомогу. На цьому, наші шляхи розійшлися. Більше я її не бачив, вони з сестрою виїхали з квартири, а куди я не знаю. В університет Мелані так і не повернулася працювати. Що з нею і де вона я не можу сказати.
Подякувавши за все, я вийшов і сів за кермо. Мене від почутого, всього трясло і серце болісно нило.
Мел, моя Мел, як ти це все сама витримала? Наш малюк, його більше немає. Сльози розпачу самі покапали з очей.
Востаннє я оплакував маму, а сьогодні нашу з Мел ненароджену дитину. Я знайду того, хто це зробив з нею, з нами. Кожен з них, відповість за все.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.