Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Більше нікому і нічому не повірю, щоб Мел не казала. Вона мене кохає і досі, я впевнений. Я вимолю своє прощення в тебе, моя кохана. За кожне образливе слово, сказане мною, в пориві гніву.
Залишилося тільки знайти батька. Я більш ніж впевнений, що це саме він зробив все, щоб ми з Мел розійшлися, дізнавшись про нас.
Повернувшись до готелю, прийняв душ і відразу ліг на ліжко. День видався досить емоційно важким. Я крутився в ліжку і ніяк не міг заснути.
Весь час прокручував кожне слово, сказане Віктором. Потрібно дізнатися ще про сестру Меланії. Цього разу, я дізнаюся все.
Завтра займуся пошуками батька. Спробую обдзвонити всі лікарні, санаторії. Я був впевнений, що шукаю у правильному напрямку. Якщо буде потрібно, піду в поліцію.
Наступного ранку, відразу розпочав пошуки, але нічого дізнатися не вдалося.
В поліцію написав заяву про зникнення людини.
—Як тільки, щось проясниться, відразу вас повідомлять, Алексе Юрійович, - повідомив мене слідчий.
Про Віталіну дізнався небагато, тільки те, що вона потрапила у важкому стані до лікарню, в зв'язку з передозуванням наркотиків.
-Меланія, ну чому ж ти мовчала, чому не розповіла мені, а сама все тягнула на собі. Так багато в мене питань, а відповіді, нажаль мало.
Кілька днів, я не знаходив собі місця. Про тата, ніяких відомостей за останній рік. Поліція розіслала по всіх регіонах дані пошуку, але поки, що без успіху.
Через п'ять днів, прийшов звіт. Батька знайшли у невеличкому селі. В нікому невідомому санаторії.
Я відразу сів за руль і вирушив до санаторію. Під’їхавши до будівлі, я вжахнувся від побаченого. Стіни обшарпані, вікна маленькі як у в'язниці, дах похилився.
Зайшов до середини, в ніс відразу вдарив затхлий запах плісняви в перемішку з ліками. Всередині було на диво чисто.
Кілька дідусів, сиділи в коридорі за столом і щось надто емоційно обговорювали. Побачивши мене, відразу замовкли і прискіпливо зміряли.
—А ви до кого? - спитав один з дідусів.
—Я шукаю Юрія Івановича, мені повідомили, що він знаходиться тут.
—А ти хто йому будеш?
—Син. Так де я можу його знайти?
—Син, ви чули. Це ж треба, цілий рік до нього ніхто не приходив, а тут раптом син. Де ж ти був непутящий син, що тільки тепер згадав про хворого батька?
—Де його кімната, ви мені покажете, чи самому піти на пошуки? - роздратовано спитав я.
Пояснювати свою причину відсутності, мені найменше хотілося в даний час.
—Які ми всі нервові, шоста, зліва по коридору. Але не так швидко, він майже не розмовляє, після інсульту.
—Дякую, за допомогу.
Відчинив двері до кімнати. На інвалідному кріслі сидів тато і дивився у вузьке вікно.
—Ну привіт тату. Не очікував, ось так тебе побачити.
Він розвернув коляску і довго мовчки дивився на мене. Сльози з його потухлих очей миттю потекли.
За три роки, він змінився до невпізнання. Обличчя осунулося і достатньо постаріло, руки тряслися. Надмірна худоба його зробила малим і пониклим. Від владного і впевненого в собі колись чоловіка, нічого не залишилося.
Я підійшов ближче до нього.
—Синку, це ти? - ледь поворухнувши губами, вимовив він і тремтячою рукою взяв мою руку, - вибач, мені синку, якщо зможеш.
Кожне слово, йому давалося важко вимовляти через інсульт. Весь час, сльози не припиняли капати з його очей.
Він підніс мою руку до себе і поцілував. Я розгублено стояв, вперше не знав, як реагувати на батька і його вчинки. Мене роздирав з середини біль, ненависть, жалість все вкупі.
Ніколи не бачив його настільки слабким, як фізично так і морально.
Все життя я його ненавидів за байдужість, жорстокість. А тепер і сам не розумів, що відчуваю до нього.
Три роки мене теж змінили, не в кращу сторону, але зараз дивлячись на батька, я зрозумів, що бути таким, як він, не хочу. Залишитися самотнім і нікому не потрібним на старості.
Я обняв його худі плечі, він притулившись до мене заридав, як мала дитина.
—Пробач синку, пробач, - через схлипи, він повторював знов і знов, - якби ж ти тільки знав, як я завинив перед тобою.
Погладжуючи по спині, я заспокоював його.
—Хто ви такий і що тут робите? Стороннім вхід заборонений в палату.
—А я не по сторонній, а його син, Алекс. Хотів спитати, хто його сюди привіз, так далеко від столиці?
Лікар миттю зблід.
—Як син? Нам сказали, що в нього з рідних нікого не має.
—Так хто, кажете, привіз тата?
—Ну... я вже і не згадаю так відразу, - невпевнено почав м'ямлити він, - вашого батька привезли непритомного. Він довго не розмовляв, тільки нещодавно почав.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.