Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

Після прогулянки з сином Кіріан поспішив до штабу, де в нього було просто сила-силенна роботи, і це я ще мовчу про те, що йому щохвилини підносили чергову порцію документів, які просто життєво необхідно було розглянути і підписати тут і зараз.

Ну ось, знову. У мене це викликало моторошне відчуття дежа вю. Але як би мені не хотілося опинитися в теплих обіймах нареченого (Боже, та мені навіть про себе незвично це вимовляти), але роботу ще ніхто не відміняв. З цими словами я і з'явилася в лабораторію Марліана. Навіть якщо я більше не відчувала свою силу, то я все ще могла здавати кров, або, наприклад, допомагати колишньому правителю в дослідах. Не вижене ж він мене?

- Ліно, я що тобі сказав? - Ой, наївна, адже ж мене попереджали. - Як мінімум тиждень я не бажаю тебе бачити! Тобто бачити бажаю, але не тут, - коротше вали звідси, відлежуйся, їж вітамінки, ходи на йогу для вагітних. Хоча, в Діанії таку, найімовірніше, не придумали через відсутність клієнтів.

- А може...? - Я все ще не втрачала надії, що наставник змилостивиться, адже я ж зачахну в чотирьох стінах одна.

- Ні, навіть і не думай, - припечатав мене екс-імператор і вказав на двері, довелося розвертатися на сто вісімдесят градусів і йти в дитячу, звідки мене виставили вже за півгодини:

- Мамо, йди своїми дорослими справами займайся, а в нас тут ігри для малят, - ні, ну от коли він встиг так підрости? І все, тепер йому друзі важливіші за матір...

- Ліно, не хвилюйся, малечі зараз ніхто, крім них самих, не потрібен, але вечорами вони, як і раніше, тягнуться до нас, - заспокоїла мене Елеонора, запрошуючи на вечерю. - У нас є великий сюрприз для вас із Кіріаном, і я хочу, щоб ви до нас прийшли, - я ствердно кивнула, йдучи назад до себе в кімнату.

Раз вже я залишилася не при справах, буду відсипатися, і нехай весь світ зачекає. Світ у принципі був і не проти, і мене абсолютно не потривожили до самого вечора, а щойно я відкрила одне око, мене ледь не зніс радісний вихор на ім'я Філіп:

- Мама! Мама прокинулася! - Ага, можна й так сказати. - Давай швидше збиратися, нам треба поспішати на вечерю! - Здається, малюк був схвильований і ніби застиг в очікуванні якогось дива.

Хіба можна відмовити такому красеню? От і я не змогла. І хоч би якою вареною себе не відчувала, а попленталася переодягатися в щось більш урочисте, щоб відповідати своїм чоловікам: Кір вбрався в парадний костюм свого підрозділу, а наш син так і зовсім нагадував мені світського франта.

Довелося намагатися впихнутися в ошатну бірюзову сукню (до речі, вона була єдиною, в яку я змогла влізти). Схоже, мені варто переглянути свій гардероб, якщо я не планую залишок вагітності провести в милих піжамках і халатах з панського плеча мого чоловіка.

- Мамо, ти йдеш? - Ох, світи змінюються, а чоловіки такі самі нетерплячі в очікуванні своїх дам.

- Біжу, - заради такого випадку я навіть косметикою скористалася, поставши перед своїми коханими у всій красі.

- Красуня, - були одностайні у своїй думці Кір і Філіп, за що й отримали по поцілунку, - але нам усе ж таки краще поквапитися, - я ствердно кивнула, і ми попрямували в бік великої їдальні.

А коли двері перед нами відчинилися, за столом я побачила Марліана, його дружину Елеонору, двох їхніх синів і крихітку-Міланію, яка сиділа поряд із незнайомим мені чоловіком.

Я підійшла ближче, придивляючись і відзначаючи схожі риси обличчя з моїм наставником. Невіряче витріщилася на незнайомця, мимоволі висловлюючи своє припущення:

- Ірліан? Ти Ірліан? - Кіріан опинився поруч усього за мить, і я почула як він прошепотів:

- Не може бути... - отже, я все ж таки права.

- Ірліан я, - у нього була трохи загальмована, але цілком зрозуміла мова. - Ти дружина Кіріана, - схоже, він усе ще пам'ятав друга свого брата.

- Так, мене звати Ліна. Боже, Мар, це все правда? - Я подивилася на наставника, і він кивнув мені, посміхаючись.

- Щоправда, ми тепер вчимося заново говорити й писати, але ж це величезний прогрес, - Елеонора поспішила похвалитися успіхами сина, і я ствердно кивнула.

- А Лір? - В надії почала обшукувати очима зал, але імператора ніде не було.

- Без змін, - спокійно відповів екс-правитель, і я опустила голову:

- Ми повернемо його, я докладу всіх зусиль, щоб Меліріан був поруч із Сонею, - запевнила тих, хто сидів за столом, на що отримала вдячні посмішки.

- Сідайте, а то всі страшенно голодні, - запропонувала нам зайняти свої місця Елеонора.

- Ірліан теж голодний, - промовив чоловік біля мене і взявся за свою вечерю.

Коли я погоджувалася вийти за Кіріана, я не думала, що мій дракон підійде до цього настільки серйозно. У підсумку в рекордні терміни (мені на вибір вбрання виділили цілих три дні) Веалірійський не тільки провів усі приготування, домовився зі служителем центрального храму столиці, а й розгріб нереальні завали у своїй тимчасовій роботі в.о. імператора.

І ось тепер я стою перед дзеркалом і тремтячими руками намагаюся застібнути обрану мною сукню, тому що за кілька годин мені потрібно буде опинитися біля вівтаря і бурмотіти свою не приготовану заздалегідь промову. А все чому? Тому що я банально боялася і відкладала це на потім.

Ну а тепер...

- Тобі потрібна допомога? - У кімнату після стуку увійшла Елеонора, яка мала просто дивовижний вигляд. І ще не зрозуміло, хто тут із нас наречена, хоча кругленький животик не двозначно натякав, хто тут може так поспішати йти під вінець. Чорт. Це все нерви і гормони, а точніше їхня забійна суміш.

- Було б непогано, - повернулася спиною, даючи дружині Марліана можливість застебнути неслухняні ґудзики.

- О, та в нас тут просто купа роботи, - усміхнулася екс-імператриця, поправляючи мою зачіску. - Ти будеш найкрасивішою нареченою. Запам'ятай це і йди до Кіріана впевнено. Ви заслужили це щастя, заслужили просто кохати, тож навіть не смій думати про те, що чогось не варта або до чогось не готова. Це твій день і запам'ятай його надовго, - від таких повчань дуже хотілося заплакати, але мені не можна, макіяж цього не передбачав, тож я просто посміхнулася і міцно обійняла Елеонору.