Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Макс
Я був шалено радий від емоцій Каміли. Вона моментами була така сором'язлива та тихонька а були моменти, як от наприклад у спортзалі, де вона перетворювалася на справжню кішку. І, саме ці дві особи в ній подобалися мені.
Я довго думав яке ю побачення влаштувати. Вона особлива, а одже і побачення повинне бути особливим. Враховуючи підготовку до презентації, влаштувати все було не просто але все ж я приділив цьому час. І ні на хвилину не пожалів. Звідки у мене з'явилася ця ідея? Гаразд, визнаю. Спочатку її слова про пісню здалися мені беззмістовні. Але пізніше я задумався і все ж дещо придумав.
Ми приїхали додому і я посміхнувся дивлячись на Камілу котра притиснула до себе ведмедика відчиняючи двері. Насправді...цієї іграшки не мало бути б тут. Але коли я застряг у заторі маленький хлопчик ходив між машинами з цим милим Тедді я не стримався. Хлопчик продав мені його, шалено радіючи заробітку а я ж поклав нового друга біля себе на сидіння.
Я також вийшов з авто і глянув на Камілу. Вона посміхнулася мені. На що я відповів тим же.
— Це справді був найкращий вечір у моєму житті.
Я посміхнувся обійнявши її однією рукою.
— Я дуже сильно радий що тобі сподобалося.
Ми зайшли у будинок. На годиннику була восьма вечора. Батьки і Катя сиділи у вітальні дивлячись якийсь фільм.
— О, бачу ви чудово провели час, — сказав батько посміхаючись щойно ми зайшли.
— А що це у тебе?— спитала Катя.
Каміла простягнула їй Тедді і посміхнулася. Катя глянула на мене.
— А мені? — я не стримав посмішки.
— Гаразд, на наступний раз куплю і тобі адже ти мала дитина.
Катя посміхнулася, а Каміла сіла біля неї.
— Денис уже спить?— спитав я Лідії.
— Сказав що іде спати, але думаю що він просто не захотів з нами сидіти. Після того як ви привезли його він з кімнати не виходив. І вечеряти відмовився. А розповідати що сталося не хоче, — важко зітхнула Лідія.
— Не розумію що сталося..,— пробурмотів я.
Але все ж розвернувся і пішов до кухні де вийняв із холодильника молоко а з полички какао.
— Макс, ти з нами не посидиш? Здається, ти обожнюєш "Форсаж ".
Я посміхнувся почувши голос Каті.
— Я піду до Дениса, віднесу йому вечерю. Якщо він звичайно іще не спить. — гукнув я і поставив на невелику тацу речення та какао котре щойно заварив.
Я вийшов з кухні і піднявся на другий поверх. Постукавши у двері хлопця я зайшов і зачинив двері. Денис лежав спиною до мене. Я з хвилину стояв завмерши а тоді голова хлопця піднялася до дверей. Він ахнув. Я посміхнувся
— Я ж спав...— сказав він.
— Ти забуваєш що я був таким як і ти. І так само любив притворятися сплячим тільки щоб ні з ким не говорити.
Денис спохмурнів а я поставив на невелику тумбу біля його ліжка тацу.
— Якщо ти питатимешся що сталося...
— Навіщо мені це? — перебив я простягнувши малому какао. Він хвилину вагався але все ж взяв його. Я посміхнувся і сів на край ліжка
— Ну...ви всі хочете знати що сталося, — прошепотів він відриваючи з чашки.
— Ми всі просто хочемо дізнатися як тобі допомогти. Ми хвилюємося за тебе. Ти завжди веселий і енергійний. А тут наче не Денис вдома а якийсь двійник. Денис, я впевнений що коли ти захочеш то і сам розкажеш що сталося.
Малюк поклав допите какао на тумбу і важко видихнувши глянув на мене. Хлопець закусив нижню губу. Я простягнув йому свою руку і він миттю її стиснув. Я помітив у кутках його очей вологу і...чорт. Я точно не хотів заставляти його плакати.
— Денис, — сказав я лагідно і притягнув його до себе.
За хвилину моя футболка була мокра. Я водив однією рукою по плечах хлопця.
— Ей, ну ти чого? Все буде добре, — прошепотів я йому.
Не знаю скільки часу пройшло перш ніж хлопець перестав здригається але він і досі не відсторонився із моїх обійм.
— Вона вибрала його а не мене. Макс, я такий дурник. Вона любила його а не мене. А я бігав за нею як повний ідіот.
Я важко видихнув.
— Денис, не вона перша і не вона остання. Якщо вона вибрала його, ти не можеш нічого змінити. Не варто сумувати через якусь дівчину. Гаразд? Я впевнений, у тебе ще буде сотні набагато кращих за неї.
Хлопець кивнув головою і вибрався з моїх обійм. Я витер його щічки
— Я тобі футболку зіпсував, — сказав малюк.
Я не стримав посмішки.
— Нічого не зіпсував. Принести ще какао?
Денис кивнув головою. Я посміхнувся і піднявся забираючи чашку. Я вже був біля дверей коли малюк гукнув мене
— Макс, а звідки ти знаєш що мені подобається какао?
Я глянув на нього.
— Камілі воно також подобається.
— А ти залишишся зі мною?
— Скільки захочеш, — відказав я і спустився на низ.
Ліда зацікавлено глянула на мене з вітальні.
— Він поїв?
Я кивнув головою.
— Так, і навіть погодився на добавку, — сказав я наливаючи напій.
— Максим...дякую тобі. — сказала Лідія а я посміхнувся їй.
— Він мій брат. Тому не думаю що вам варто дякувати.
І цієї ночі я залишився у спальні Дениса. Я посміхнувся коли він заснув у мене під боком. Такий малий...а вже зраджений.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.