Читати книгу - "Відродження-4, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я чогось не зрозумію? Ми так і гратимемо в мовчанку, чи хтось мені все ж таки пояснить, що тут відбувається?
Я б і не проти, але губи, як і раніше, не підкорялися. Як і язик. Тож вдалося лише невиразно гмикнути.
— А, ну так…
Почулося ще одне клацання пальців, після чого оніміння зникло.
— Радий вітати вас, пане маг. Як ви вірно зауважили, цей обоз, вірніше — вантаж ваш. Ми, лише охорона. А цей пан, — кивок у бік «купця», — хотів його перехопити. Хто він і навіщо це робив — не знаю.
— Ось як? І хто ж це такий сміливий, що вирішив втрутитися у мої дослідження?
Обличчя підлетіло ближче до завмерлого «лже-Гуго», якийсь час вдивлялося в нього, потім тихо гмикнуло, наче Архимаг здивовано знизав плечима. Ще одне клацання, і на дорогу обсипалася лише купка праху.
— Дилетанти… — обличчя гидливо скривилося, наче побачило щось нікудишнє. — Ні розуму, ні знань, а туди ж… Гаразд, пес із ними. Якщо не забуду, порушу це питання на річному симпозіумі. А вам — дякую.
Тепер Архимаг дивився на мене.
— За пильність і кмітливість. Не знаю, яку саме плату мій агент обіцяв вам, але можете не сумніватися, отримаєте все сповна. А у вигляді премії, за своєчасне та точне виконання контракту, дозволяю попросити виконати одне ваше бажання. У межах розумного, звісно. Трон Імперії або дочку Імператора рекомендую не замовляти.
Архимаг тихенько засміявся. Начебто натякаючи, що й озвучене йому цілком під силу. Ось тільки для виконання такого бажання потрібно докласти трохи більше зусиль, ніж охорона обозу.
— Отже? Я чекаю? Не тягніть... Довіртеся інстинкту. Найпотаємніше завжди лежить на поверхні. Та й у мене не надто багато часу. Ось ти, лицарю... — подивився на сера Такса. — Чого бажаєш?
— Еее… — пожував губами той. — Мені б хотілося дізнатися, заради чого ми ризикували своїми головами? Що за таємничий вантаж охороняли?
— Серйозно? — Здивування мага було цілковитим. — Це справді твоє найбільше бажання?
— Чому ні? — знизав плечима лицар. — Все що мені потрібно — кінь, зброя, обладунки — я маю. Гроші водяться. Хороша компанія також. Весь світ і життя попереду. Залишилося лише задовольнити цікавість.
— Гм… Логічно, — погодився Архимаг. — Мандрівним лицарем може стати лише той, кому цікавість, як шило в… гм… гаразд.
Обличчя ковзнуло до голови сера Такса, зависло над його вухом і щось тихенько прошепотіло.
— Ух ти! Неймовірно! Якщо комусь розповісти…
— Сподіваюся, що це таємниця нагадувати не треба? — насупилося обличчя.
— Ні-ні… — притис руку до грудей лицар. — Це лише говориться так.
— Сподіваюся… А ви, хлопці? Також хочете дізнатися секрет? — обличчя повернулося до найманців.
— О, ні... — відповів за обох Берт. — Нам би щось простіше. У таверні зайвий вечір посидіти, дівку на сіновалі пом'яти. Та й гаразд…
— Ну, дівку самі собі знайдете, — пирхнув Архимаг. — А з таверною допоможу… Тримайте. І ні в чому собі не відмовляйте.
Клацання пальців, і перед найманцями з'явилося по маленькому, але досить пухкому гаманцю.
— Ну, а у вас, мілорде, які побажання? — обличчя підлетіло ближче. — Кажіть…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-4, Кулик Степан», після закриття браузера.