Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

в чорно-білих костюмчиках, схожі поміж собою, мов галченята, — не розбереш, де хлопчик, де дівчинка, — вибігаючи з школи св. Немовлят, струмочками розтікалися вздовж вулиць. Дитинство рятувало їх від світу п’ятдесят дев’ять тисяч двісті, і їх легковірність була зовсім інша. «Скоро й Міллі повернеться додому», — з ніжністю подумав Уормолд. Він радів, що вона й досі вірить таким вигадкам, як непорочне зачаття чи образи святих, що плачуть справжніми слізьми або шепочуть у пітьмі про любов до ближнього. Готорн і йому подібні — такі ж легковірні, але беруть на віру інші вигадки: страшні кошмари фантастичних романів.

Гаразд, коли вже грати — то грати по-справжньому! Хоч розважити їх як слід за їхні гроші, залишити їм на згадку дещо краще за економічний звіт! Він миттю накидав чернетку: «№ 1 від 8 березня починається параграф А під час поїздки до Сантьяго дізнався з різних джерел про будівництво військових споруд у горах Орієнте крапка будівництво таке грандіозне що аж ніяк не може бути розраховане на боротьбу з маленькими повстанськими загонами які там засіли крапка ходять чутки про розчищення величезних ділянок під виглядом лісових пожеж крапка селян із навколишніх сіл примушують звозити камінь крапка починається параграф Б у барі готелю в Сантьяго познайомився з льотчиком кубинської авіакомпанії що був дуже п’яний крапка каже що бачив з повітря на шляху Гавана — Сантьяго велетенські бетоновані майданчики значно більші за будь-які цивільні аеродроми крапка починається параграф В п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять дріб три який супроводжував мене в Сантьяго ризикуючи життям замалював поблизу військового штабу в Байямо незвичайного вигляду машини що їх транспортують у ліс крапка креслення надсилаю дипломатичною поштою крапка починається параграф Д дозвольте сплатити винагороду за виконання небезпечного завдання і тимчасово припинити складання економічних звітів у зв’язку з тривожними повідомленнями з Орієнте крапка починається параграф Д перевірте Рауля Домінгеса кубинського льотчика якого збираюся завербувати як п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять дріб чотири».

Уормолд з ентузіазмом почав шифрувати. «Ніколи не сподівався, що я здатен на таке! П’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять знає свою справу!» — подумав з гордістю. Його добрий гумор вплинув навіть на Чарлза Лема. Відкривши сторінку двісті сімнадцяту, Уормолд обрав для шифру дванадцятий рядок: «Та я одсуну завісу й покажу вам картину. Хіба ж вона не гарна?»

Він покликав Лопеса, вручив йому двадцять п’ять песо і сказав:

— Ось вам аванс за перший місяць.

Він надто добре знав Лопеса, щоб чекати від нього подяки за зайвих п’ять песо, але все-таки був трохи збентежений, коли той раптом заявив:

— На тридцять песо можна було б жити.

— Що значить жити? Адже фірма сплачує вам чималі гроші.

— І вимагає до біса зайвої роботи.

— Вимагає, вимагає! Якої роботи?

— Особистих послуг.

— Яких ще особистих послуг?

— Ну, вона ж, напевне, вимагатиме зайвої роботи, бо навіщо б ви давали мені двадцять п’ять песо?

У грошових суперечках переконати Лопеса було неможливо.

— Принесіть-но мені один «Атомний котел».

— У нас тільки один і є.

— От і принесіть його сюди.

Лопес зітхнув.

— Це що, особиста послуга?

— Так.

Залишившись на самоті, Уормолд розібрав пилосос, потім сів за стіл і почав креслити. Згодом, переглядаючи вже готові креслення, подумав: «А чи не перебрав я міри?» І раптом помітив, що забув про масштаб. Провівши риску, зробив позначки: три фути в одному дюймі. Потім, для порівняння, намалював унизу малесенького чоловічка в чорному костюмчику, з котелком на голові та парасолькою в руках.

Коли Міллі пізно ввечері повернулася додому, він усе ще сидів над своїм повідомленням; на столі перед ним була розстелена велика карта Куби.

— Що це ти робиш, татку?

— Роблю перші кроки на новій ниві.

Вона зазирнула йому через плече.

— Хочеш стати письменником?

— Еге ж, писатиму фантастичні твори.

— Заробиш багато грошей?

— Чимало, якщо не буду лінуватися й щосуботи здаватиму по оповіданню.

— Ти станеш знаменитим?

— Навряд. На відміну од інших письменників, я поступлюся славою привидам.

— Привидам?

— Так звуть людей, які пишуть за відомих письменників. Я ж, навпаки, писатиму за оцих самих нікому не відомих привидів.

— Але гроші плататимуть тобі?

— Звичайно.

— Отже, мені можна купити остроги?

— Авжеж.

— Ти себе добре почуваєш, татку?

— Краще, ніж будь-коли. Ти ж, певне, теж непогано себе почувала, коли підпалила Томаса Ерла Паркмена-молодшого?

— Навіщо ти згадуєш про це, татку? То ж було зовсім давно.

— Тому що я в захваті від твого вчинку. А ти б змогла підпалити його ще раз?

— Звичайно, ні. Я вже велика для цього. Крім того, в старших класах немає хлопців... Татку, а мені можна купити мисливську фляжку?

— Все, що захочеш! Стривай! А що ти збираєшся туди наливати?

— Лимонад.

— Будь любонькою і принеси мені ще паперу. Інженер Сіфуентес страшенний базіка.

Інтерлюдія в Лондоні

— Ну, як долетіли? — спитав шеф.

— Нічого, трохи побовтало над Азорськими островами,— відповів Готорн.

Цього разу він не встиг змінити свій тропічний костюм: його несподівано викликали з Кінгстона, а в лондонському аеропорту вже чекала машина. Він підсів якомога ближче до радіатора і все-таки не міг стримати дрижаків.

— Що має означати ця квітка у вас в петельці?

Готорн зовсім забув про квітку. Він потягнувся рукою до вилоги піджака.

— Колись, мабуть, це була орхідея,— невдоволено буркнув шеф.

— Панамериканська авіакомпанія подала їх нам на вечерю,— пояснив Готорн.

Він висмикнув з петельки зів’ялу квітку і кинув її в попільницю.

— На вечерю? Що за дурниці? — обурився шеф.— Навряд щоб це збагатило ваше меню. Я особисто терпіти не можу орхідей. Декадентські вибрики!..

— Я почепив її, сер, щоб звільнити тацю. Там стільки було наставлено — і гарячі пиріжки, і шампанське, і компот, і помідоровий суп, і курка, і морозиво...

— Чортзна-що. Треба було летіти англійським літаком.

— Ви ж наказали вилетіти негайно, сер, і я не мав часу замовити квиток.

— Так, так. Це справа невідкладна. Ви знаєте, від нашого резидента в Гавані надходять дедалі тривожніші повідомлення.

— Здібний агент,— сказав Готорн.

— Не заперечую. Більше