Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

— Це справді цікавий проєкт... — протягнула вона, роздумуючи.

Верник спостерігав за нею, трохи схиливши голову.

— Ви щось хочете запропонувати?

Вона підняла погляд, і в її очах запалилися іскорки ентузіазму.

— Пане Вернику, а якщо не обмежуватися тільки картинами?

Він трохи підняв брову.

— Продовжуйте.

— Простір холу, ресторанної зони... Вони мають потенціал для чогось більшого, ніж просто інтер'єрні полотна. Що, якщо доповнити концепцію розписом стін?

Тепер його погляд став по—справжньому уважним.

— Настінним розписом?

— Так. Ручна робота додасть індивідуальності. Якщо використовувати м'які, непомітні відтінки, що гармоніюють з інтер'єром, можна створити ефект витонченого художнього оформлення, яке не перевантажить простір, а підкреслить його.

Пан Верник на мить задумався. Потім відкинувся на спинку крісла і повільно кивнув.

— Це... цікава ідея. Думаю, варто обговорити це докладніше.

— Буду рада розробити концепцію, — впевнено сказала Олеся.

— Добре. Тоді пропоную таке: вам на пошту надішлють фотографії приміщень і ви підготуєте первинні ескізи.

Олеся ледь стримала захват. Це був її шанс зробити щось справді значуще.

— Домовилися.

Пан Верник знову уважно глянув на неї, немов оцінюючи, наскільки її азарт підкріплений професіоналізмом. Потім знову кивнув.

— Ви мені подобаєтеся, пані Карпенко. Бачу, що робота з вами буде продуктивною.

Вона посміхнулася, сприймаючи це як комплімент.

— Тоді чекайте від мене перших ескізів.

— Чекаю, — підтвердив він. — Після уточнимо дату поїздки. Подивитеся приміщення наживо, відчуєте його атмосферу і запропонуєте остаточний варіант. Зрозуміло, поїздка в Австрію буде моїм коштом. Дати відкриті, можете планувати за своїм графіком.

Олеся вийшла з офісу з легкістю в грудях. Це був новий, серйозний етап у її кар'єрі. І їй не терпілося обговорити все з Максимом.

Набравши його номер, Олеся коротко розповіла про зустріч з Остапом Верником і почула найголовніше:

— Для тебе я завжди вільний, Горобчику.

Вона посміхнулася. З вуст Максима «Горобчик» звучало, як ласка. У неї щоразу пробігали мурашки по шкірі від його голосу, який вимовляв це слово.

— Можна зараз приїхати?

— Чекаю на тебе в офісі, люба.