Читати книгу - "Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська"

Проте найбільше не пощастило саме Лагоді. Її тіло усе було в синцях та подряпинах. Бліде лице не давало жодної надії на те, що вона виживе. Владислав не відходив від неї три ночі. Так і ночували там, у лісі, просто неба. Яруся ж із Зореславою перепочивали у затишному льоху.

А на третій день, коли Владислав уже втратив надію і сидів чорніший, ніж грозова хмара, несподівано уперіщив проливний дощ.

Цвітана всі ці дні не припиняла свої ритуали, заклинання, чимось відпоювала її.

І коли краплини дощу стікали прозорими стрічками по обличчю, густі вії затріпотіли, й Лагода розплющила очі.

– Ну нарешті, – полегшено вимовила Цвітана. – Ми тут уже й хоронити тебе зібралися. Владислав геть змарнів.

Він ніжно обійняв її, узяв на руки із тої лежанки, що вони змайстрували.

– Ти жива…Серце моє, душа моя, ти жива… - Вдихав мокрий запах її потемнілого пшеничного волосся, цілував скроні.

Лагода однією рукою обійняла його за шию, другою провела по обличчю.

– Я знову вродлива, – прошепотіла. – Ми знищили його, так?

– Власне, жодних ознак, що він залишився існувати немає, – повідомила Зореслава, притримуючи перев’язану руку. Усі разом стояли поряд, усміхаючись та радіючи тому неоціненному щастю, коли рідні залишилися живими.  – Однак і ніяких слідів його темної енергії Цвітана не виявила.

– А Дормідонт звідкілясь дізнався, що темний замок зник, – гордо повідомила Яруся. – Він стверджує, що Повелитель, найімовірніше, знищений, хоча інші темні магічні істоти не постраждали. Світ існуватиме й надалі. Магія та відьомство будуть серед нас вічно. Так сказав Дормідонт. – А потім стомлено додала: – Мамо, я хочу додому. Я вже втомилася тут. У лісі вогко й холодно. І мені дуже нудно.

– І я хочу додому, – раптом додала Лагода, поглянувши на Владислава. – Досить вже з мене цих пригод. Я хочу тихого й спокійного життя разом із тобою.

– Кохана моя! Ми вирушаємо додому. Кохаю тебе понад усе, хоч вродливу, хоч не дуже. Байдуже, що відьма ти чи звичайна жінка. Ти – мій дім, моя фортеця і моє життя.

І усміхнулася на ті щирі слова Лагода, бо найпрекрасніше та найсильніше почуття в усьому світі, яке здатне здолати будь-які перешкоди й пройти найскладніші випробування, – це, звісно, кохання.

Від авторки

Любі мої!

Я надзвичайно вдячна вам, що ви читали, що були поряд із героями. Історія завершена, але завтра ще опублікую епілог. Віримо у нездоланну та всепереможну силу любові. Адже саме любов врятує світ. 

Дякую вам і до зустрічі (сподіваюся) у нових моїх історіях. Люблю вас.