Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

виразом на обличчі. Помітивши мене, він із граціозністю кота зісковзнув із похилого даху і приземлився. Його радість та невимушені жарти сьогоднішнього ранку враз перетворилися на далекі спогади. Метью зняв свій камзол з іржавого тримача для смолоскипа. Коли він накинув його собі на плечі, тесля зник, і переді мною знову постав правитель.

— Агнеса Семпсон зізналася в п’ятдесяти трьох пунктах звинувачення у відьмацькому чаклунстві, — сказав він і вилаявся з досади. — Шотландські чиновники ще не засвоїли ту просту істину, що чим більше пунктів звинувачення, то тим менш переконливо виглядатиме кожен із них окремо. Якщо вірити цьому повідомленню, то диявол попередив Агнесу Семпсон, що король Яків є його найбільшим ворогом. Напевне, Єлизавета дуже втішена тим, що на першому місці у списку ворогів опинилася не вона.

— Відьми не вірять у диявола, — сказала я йому. Із усіх нісенітниць, які люди приписували відьмам, ця була найдурнішою.

— Більшість створінь повірять у будь-що, що обіцяє покласти край їхнім стражданням, якщо їх цілими тижнями безупинно морять голодом, піддають тортурам і залякують, — зауважив Метью, пригладивши пальцями волосся. — Зізнання Агнеси Семпсон, хоч яким би маловірогідним воно не було, є свідченням того, що відьми таки втручаються в політику, як і стверджує король Яків.

— А якщо втручаються, то порушують угоду, — сказала я, розуміючи, чому шотландський король так затято переслідував Агнесу.

— Саме так. І Гелоуглас хоче знати, що робити далі.

— А що ти зробив, коли був тут… першого разу?

— Я не став уживати заходів проти страти Агнеси Семпсон, бо то була належна громадська процедура покарання за злочин, що знаходиться поза межами того захисту, який спроможна надати Конгрегація. — Він зустрівся зі мною поглядом. Відьма та історик боролися в мені, поставлені перед нелегким вибором.

— Тоді тобі знову доведеться промовчати, — нарешті сказала я, коли історик переміг у поєдинку.

— Моє мовчання означатиме її смерть.

— А коли ти висловишся на її захист, то зміниш минуле, та ще й, можливо, з незворотними наслідками для майбутнього, які навіть уявити собі важко. Мені не менш, ніж тобі, Метью, не хочеться, щоб ця відьма загинула. Але якщо ми почнемо міняти події, то чи зупинимось? — Я скрушно похитала горловою.

— Що ж, тоді мені знову доведеться бездіяльно спостерігати, як у Шотландії розгортатиметься цей моторошний процес, — неохоче відповів він. — Вільям Сесіл наказав мені повернутися додому, щоб я зайнявся збором відомостей про шотландську ситуацію для королеви. Я мушу коритися наказам, Діано. І тому не маю вибору.

— Нам доведеться поїхати до Англії навіть без наказу Сесіла. Приятелі Шамп’є помітили його тривалу відсутність. І ми можемо вирушити в дорогу негайно. Філіп уже встиг ужити підготовчих заходів — про всяк випадок.

— Це так на нього схоже, — похмуро посміхнувся Метью.

— Мені жаль, що нам доводиться так швидко від’їжджати, — прошепотіла я.

Метью пригорнув мене до себе збоку.

— Якби не ти, то мої останні спогади про батька так би й лишилися спогадами про скалічену людську оболонку. Немає лиха без добра.

Упродовж кількох наступних днів Метью та його батько пережили ритуал прощання, який, напевне, судячи з побаченого мною, проводили не вперше. Але цього разу цей ритуал був унікальним. Бо наступного разу до Сеп-Тура повернеться вже інший Метью, який ще не знатиме ані мене, ані Філіпового майбутнього.

— Мешканці Сен-Люсьєна вже звикли до компанії маньясангів, — заспокоїв мене Філіп, коли я висловила тривогу й сумнів у тому, що Тома та Етьєн зможуть тримати все в таємниці. — Ми з’являємося й зникаємо. Вони нічого не питають, а ми нічого не пояснюємо. І так було завжди.

Та все одно Метью постарався оприлюднити свої плани. Я підслухала, як він розмовляв із Філіпом у сіннику, де вони вранці вправлялися у фехтуванні.

— Безпосередньо перед тим як повернутися до свого часу, я надішлю тобі повідомлення. А тим часом приготуйся відіслати мене своїм наказом до Шотландії, щоб забезпечити альянс нашої родини з королем Яковом. Звідти я вирушу до Амстердама. Голландці якраз відкриватимуть нові торгові маршрути на Сході.

— Я впораюся і зроблю все, що треба, Метью, — спокійно відповів Філіп. — А поки ти не повернешся до свого часу, я чекатиму від тебе регулярних звітів про ситуацію в Англії і звісток про те, як ідуть справи у тебе й Діани.

— Гелоуглас триматиме тебе в курсі наших пригод, — пообіцяв Метью.

— Це — зовсім інше, ніж дізнаватися про все від тебе, — зауважив Філіп. — Коли ти починаєш поводитися пихато, Метью, то мені важко не зловтішатися з того, що я знаю про твоє майбутнє. Та якось я і з цим бажанням впораюся.

Упродовж наших останніх днів у шато час, бавлячись із нами, викидав всілякі коники: то ледве волочився, то зненацька чимдуж кидався уперед. На Святвечір Метью подався на службу до церкви разом із більшістю челяді. Я ж залишилася у замку і застала Філіпа в його кабінеті з протилежного боку великої зали. Як і зазвичай, він писав листи.

Я постукала в двері. То була чиста формальність, бо він, без сумніву, стежив за моїм наближенням відтоді, як я вийшла з вежі, що належала Метью, але я визнала недоречним заходити без попередження.

— Introite. — То було те саме слово, яке він вимовив, коли я вперше прибула до Сеп-Тура, але тепер, коли я вже досить добре знала Філіпа, вона прозвучала не так суворо.

— Вибачте, що турбую вас, Філіпе.

— Заходь, Діано, — сказав він, протираючи очі. — Катрін знайшла мої торбини?

— Так, разом із чашкою та пеналом. — Філіп наполіг, щоб я взяла в дорогу його торбини. Кожна була зроблена з цупкої шкіри, щоб витримувати такі подорожні негаразди як сніг, дощ та удари. — Мені неодмінно хотілося подякувати вам перед нашим від’їздом — і не лише за те, що ви влаштували весілля. Вам вдалося полагодити в душі Метью щось таке, що зламалося, втратило свою цілісність.

Філіп відсунувся від столу і пильно поглянув на мене.

— Це мені слід висловлювати тобі подяку, Діано. Понад тисячу років родина намагалася вилікувати душу Метью. Якщо мені не зраджує пам’ять, то в тебе пішло на це менше сорока днів.

— Метью таким не був, — заперечила я, хитаючи головою. — Допоки не повернувся сюди, до вас. У його душі