Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли карт уже був на суші, Артур вийшов на сцену й повідомив Рейдженові, що віднині Мартін вважатиметься небажаною персоною.
— Тсе є дуже сувора кара за таку дрібнитсю, як машинка у ставку.
— Не в цьому річ, — відповів Артур. — Мартін — нікчемний пустобрех. Відколи ми повернулись із Зейнсвіля, він тільки й думає, що про дорогий одяг і розкішні автомобілі, вдає з себе велике цабе й навіть не намагається поглиблювати свої знання чи займатися творчістю. Він пройдисвіт, авантюрист і, що значно гірше, сноб.
— Не знав, шчо снобізм — тсе є достатня підстава, шчоб оголосити когось небажаним, — усміхнувся Рейджен.
— Мій любий друже, — сухо відкарбував Артур, розуміючи, до чого той хилить, — снобізм — це привілей інтелектуалів. Я маю право бути снобом, тоді як Мартін — аж ніяк.
Артур пройшов останні чотири лунки точнісінько в пар.
27 жовтня 1973 року, майже через десять років після весілля з Чалмером Мілліганом, Дороті вийшла за свого четвертого за ліком чоловіка — Делмоса А. Мура.
Він намагався замінити батька дівчаткам і Біллі, та всі вони його недолюблювали. Коли він почав встановлювати в сім’ї свої правила, Артур пройнявся до нього крижаною зневагою.
Зокрема, Дороті заборонила молодшому синові їздити на мотоциклі. Томмі розумів, що це через Стюарта, одначе вважав, що несправедливо обмежувати його у чомусь тільки тому, що з кимось іншим сталося лихо.
Одного разу він позичив у друга «Ямаху-350» і з вітерцем проїхався повз свій будинок. Розвернувшись, аби ще раз промчати по Спрінґ-стрит, він глипнув униз і помітив, що вихлопна труба небезпечно розхиталась. Не приведи Боже, вона вдариться об землю!
Рейджен на ходу зіскочив із мотоцикла.
Звівшись на ноги, він обтрусив бруд із джинсів і вкотив залізного коня на подвір’я. Після цього він увійшов до будинку, щоб змити з обличчя кров.
Коли Рейджен вийшов із ванної кімнати, Дороті заверещала на нього:
— Я ж попереджала, щоб ти до мотоциклів навіть не наближався! Скільки ж ти будеш із мене душу вимотувати?
Дел увійшов із подвір’я й заволав:
— Ти це навмисно зробив! Ти ж знаєш, як я ставлюсь до мотоциклів, відколи…
Рейджен похитав головою й подався геть зі сцени, щоб Томмі вийшов і сам усе пояснив про вихлопну трубу.
Томмі прочумався й побачив, що Дороті й Дел свердлять його очима.
— Скажи, ти ж це навмисно зробив, правда? — допитувався Дел.
— Що за маячня? — відказав Томмі, оглядаючи свої садна. — Вихлопна труба почала відпадати, і…
— Годі брехати! — гримнув Дел. — Я щойно дивився на той мотоцикл. Вихлопна труба ніяк не могла відірватись, підважити мотоцикл так, щоб той полетів шкереберть, і при цьому не зігнутись у дугу. А та труба не зігнута.
— Не смій називати мене брехуном! — визвірився Томмі.
— Ти і є чортів безсоромний брехун! — ревнув Дел.
Томмі вилетів за двері. Який сенс розповідати їм, що труба не погнулась, бо Рейджен своєчасно помітив загрозу і встиг перекинути мотоцикл, перш ніж сталася значно гірша аварія? Хай би що він сказав, його все одно звинуватять у брехні.
Розуміючи, що сам він уже не ладен упоратись із гнівом, який його переповнює, Томмі зійшов зі сцени.
Дороті, відчувши синову злість, тихо пішла слідом, коли той закрокував до гаража. Вона залишилася знадвору й непомітно спостерігала за ним крізь віконце. Жінка побачила, як її хлопчик підійшов до дровітні, взяв звідти чималу дошку і з убивчим виразом обличчя голіруч розламав її навпіл. Так він брав дошку за дошкою й ламав їх, мов сірники, даючи вихід страшній, несамовитій люті.
Артур вирішив, що вони мусять переїхати до окремого помешкання.
Не минуло й кількох днів, як Аллен надибав дешеве житло: білий каркасний будиночок на дві з половиною кімнати по Брод-стрит, 808. Це було недалеко від вулиці, де жила Дороті. Будиночок був занедбаний, але з плитою та холодильником. Аллен додав до них матрац, двійко стільців та стіл. Дороті дозволила йому придбати «понтіак» на її ім’я, за умови що кредитні внески він сплачуватиме самотужки.
Рейджен купив собі карабін тридцятого калібру з обоймою на дев’ять набоїв, а також напівавтоматичний пістолет двадцять п’ятого калібру.
Спершу всіх надзвичайно тішила свобода, яку дарувало власне помешкання. Можна було займатися живописом коли заманеться, і ніхто не отирався поруч, прискіпуючись і заважаючи.
Артур стежив за тим, щоб аспірин і решта ліків купувалися тільки в пляшечках із захистом від дітей, аби молодшенькі не могли їх відкрити. Він навіть примусив Рейджена знайти таку кришечку з захистом від дітей, яка підійшла б до горілчаної пляшки. Також Артур постійно нагадував, щоб Рейджен повсякчас тримав зброю під замком.
Між Адаланою й Ейпріл на кухні розгорілось протистояння. Хоч Артур і передчував, що це може кепсько скінчитись, він вирішив не ставати ні на чий бік. У нього й так залишалось обмаль вільного часу на наукові дослідження й побудову планів на майбутнє, тож він намагався ігнорувати те, що в його голові, наче невпинний звуковий супровід, точилися дівчачі чвари. Коли гризня стала геть нестерпною, він запропонував, щоб Адалана взяла на себе куховарство, а Ейпріл — шиття й прання, та й по всьому.
Коли Артур побачив решту «сім’ї», струнка, чорнява й кароока Ейпріл одразу припала йому до душі. Вона була привабливішою за простувату, якусь дуже домашню Адалану, не кажучи вже про те, що була значно розумнішою. Вона практично не поступалась інтелектом Алленові й Томмі, а може, й самому Артурові. Крім того, спочатку його заінтригував бостонський акцент дівчини. Проте варто було Артуру з’ясувати, чим забита голова Ейпріл, як він миттєво втратив до неї інтерес. Дівчина була одержима думками про те, щоб замордувати і вбити Чалмера.
Вона подумки прокручувала різні сценарії. Якби можна було заманити Чалмера сюди, до будинку, вона прив’язала б його до стільця й заходилась би повільно перетворювати його тіло на вугілля за допомогою паяльної лампи. Вона вводила б Чалмеру амфетаміни, щоб той залишався притомним, і паяльна лампа спопеляла б йому палець за пальцем, на руках і ногах, водночас припікаючи рани, так що кров нічого не заляпала б. Ейпріл жадала, щоб Чалмер зазнав невимовних страждань, перші ніж потрапить до пекла.
Дівчина під’юджувала Рейджена.
— Ти мусиш убити Чалмера, — шепотіла вона на вухо слов’янину. — У тебе є зброя. Просто пристрель мерзотника.
— Я не є убивтся.
— Це буде не вбивство, а справедлива кара за все, що він накоїв.
— Я не є вершитель закону. Визначати кару — тсе є справа суддів. Я свою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича історія Біллі Міллігана», після закриття браузера.