Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Крім землеробства і садівництва, жителі Нії займаються ще добуванням золота в горах; в зимові місяці молоді чоловіки відправляються вгору по ріці в глибини Куньлуню, де є приїски, на яких добувають і промивають розсипне золото.

В Нію ми прибули вже на початку жовтня і зупинилися в караван-сараї таранчі Мухамед-шарі. Він стояв на березі арика, що був виведений із річки, і являв собою досить великий двір, огороджений глинобитною стіною, затінений з південного боку рядом пірамідальних тополь, що стояли вздовж цього арика. Біля однієї стіни двору розташувались невеликі фанзи для приїжджих, частина з яких мала кани: очевидно для китайців, які люблять спати на теплій лежанці; інші замість кана мали звичайне у таранчів підвищення, на якому на килимах сідали приїжджі під час вживання їжі, а вночі спали. Тут, на південній окраїні басейну ріки Таріму, на початку жовтня було ще дуже тепло, навіть жарко, і ми, звичайно, обирали фанзу без кана і якнайбільшу, щоб у ній же розмістити свої в'юки з крамом. Під час довгого подорожування від Турфана ми потроху торгували, і в нас, по суті, лишилось тільки два неповних верблюжих в'юки з шовками, які на шляху сюди в поселеннях таранчів не привертали до себе покупців. Муха-мед, дізнавшись, хто ми такі і з яким крамом прибули, запевнив мене, що тепер покупців буде мало, бо врожай винограду, гранатів, смокви і маслинових ще не реалізований населенням, і треба почекати тижнів три-чотири. Мене це цілком задовольняло, бо я спочатку хотів поїхати вниз по ріці до руїн поселень, про які мені говорили, і зробити розкопки. Господар, дізнавшись про ці плани, обіцяв викликати до мене відомого йому провідника, вихідця з Узбекистану чи Бухари, який знає всі місця навколо Керії, Нії і до Яркенду.

Наступного дня він привів до мене цього чоловіка. Це був літній, худорлявий узбек, середній на зріст, з ріденькою сивою борідкою і пронизливими чорними очима. В господаря я замовив угощення і за чаєм в присутності господаря він розповів мені, що по долинах рік Керії і Нії тепер таранчі живуть тільки на протязі одного-двох переходів, бо далі води, що тече з гір Куньлуню, вже мало і зрошення неможливе. Але раніше, років триста тому, води було більше і поселення таранчів простягалися ще на три-чотири переходи далі. Тепер там нікого нема. Фанзи розвалилися, дерева повсихали або всихають, а піски Такла-Макан насунулись і частково вже засипали залишені поселення. В цій місцевості по ріці Нії колись було досить велике місто, оточене садами, які ще зрошувались останньою водою ріки; далі води не було. В цьому місті у дворах і в будинках, від яких ще лишилися стіни, але без даху, дверей і віконних рам, що їх порозбирало населення тих поселень, які лежать вище, після завмирання міста, трапляються золоті і срібні монети, різні металеві речі, а у великому буддійському храмі збереглося багато статуй і богів.

Цей чоловік розповів, що років шість або сім тому він був провідником якогось іноземця, нібито англійця, який їздив з ним до цього міста в супроводі своїх слуг, пробув там кілька днів, місцями копав землю, знайшов кілька старих індійських книг і заявив, що знову приїде з десятьма робітниками провадити розкопки, тому що місце дуже цікаве. Але поки що він більше не приїжджав. Після частування узбек пішов, заявивши, що він може провести мене в це старе місто.

Мені і Лобсину цей чоловік не дуже сподобався, хоч справив враження знаючої людини, показав кілька старих мідних монет з індійськими буквами, що їх було знайдено в цьому місті, і клапоть листка з книги з санскритським текстом, який, за його словами, англієць покинув тому, що він був пожмаканий і брудний. Поговоривши ще з Мухамедом і взнавши біографію цього провідника — Ібрагіма, ми вирішили виїхати з ним для того, щоб оглянути місто і розкопки, якщо місце сподобається. Господар сказав, що коли я не знайду нічого цікавого для себе понад рікою Нією, можна буде поїхати і вниз по ріці Керії, де також багато залишених поселень, а провідник знає і ту долину.

Викликавши провідника, ми сторгувалися з ним. Везти з собою в пустиню два в'юки з товарами, звичайно, було недоцільно. Якщо розкопки будуть вдалі — вільні верблюди, щоб відвезти все добуте, будуть потрібні. Товари можна було залишити в господаря постоялого двора. Я сходив до аксакала, який запевнив, що провідника Ібрагіма він давно знає, а Мухамед-шарі, старий житель міста, також заслуговує на повне довір'я. До китайського амбаня міста я не вважав за потрібне звертатися, бо випадок у Баркулі з моїми товарами, про що розповів у п'ятому розділі, спонукав звертатися по можливості рідше до китайських властей в Сіньцзяні і віддавати перевагу стосункам безпосередньо з населенням.

Отже, ми залишили товари на складі у господаря постоялого двора, який видав мені розписку, що він їх одержав: правда, тюркською мовою, але завірену аксакалом. Закупивши сухої провізії на місяць і чотирьох баранів як живий провіант, взявши з собою порожні мішки і чемодани з-під мануфактури, чотири барила для води, пучки сухої конюшини для коней і макухи для верблюдів, ми виступили 6 жовтня з Нії вниз по течії ріки.

По долині її простягалися поля з різним хлібом, бавовником, сади, окремі будинки таранчів і невеликі групи їх, гаї тополь, джигди, карагачу, шовковиці, маслинових та фісташкових дерев. За перший день ми зробили перехід верст на тридцять і зупинилися, коли заходило сонце, біля великого зжатого поля, яке могло дати корм нашим чотириногим. Увечері, звичайно, прийшли жителі сусідньої групи хат, і від них ми дізналися, що наступного дня населена частина долини має закінчитися.

Дійсно, на другий день шляху групи полів, садів і фанз ставали все більш віддаленими одна від одної, з'явилися пустирі давно залишених полів. У річці текло ще досить багато води, але провідник пояснив це тим, що час поливання полів і садів уже закінчився, воду не витрачають на поля, і вона біжить далі. На пустирях траплялися пні і дерева, що всихали; ознаки завмираючого життя були перед очима. Поблизу місця нашої ночівлі вже не було жителів.

На третій день ми вранці поминули останню маленьку групу хат з невеликими полями, залишками садів та тополь, що всихали. Почалася пустинна частина долини