Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

кризи зафіксувала найбільшу кількість проявів антисемітського насильства та вандалізму в центральних, східних і південних регіонах України (Київ, Павлоград, Суми, Кіровоград, Дніпро, Черкаси, Мелітополь, Миколаїв, Судак і Севастополь). Вивчення Ваадом антисемітських публікацій засвідчило, що вони були спрямовані проти лідерів опозиції так само, як і проти владних структур, і що антисемітське насильство та нищення єврейських пам’яток і споруд відбувалося і на південному сході, і на заході України[551].

Російська націоналістична партія «Вітчизна» («Родина»), яка була активною в Одесі, систематично розпалювала антисемітизм через газету «Наше дело» за підтримки свого лідера Ігоря Маркова. Місцеві газети публікували пристрасні антисемітські статті проти Едуарда Гурвіца, який був союзником «Нашої України», а 2012 року потрапив до Верховної Ради за списком партії УДАР. Антисемітські статті публікували також газети панславістської політичної партії «ЗУБР» («За Україну, Білорусь, Росію»). Діячі Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко також підтримували антисемітизм. Як і представники «Оплоту» та угруповань «ДНР» і «ЛНР», вони стверджували, що Євромайдан був змовою євреїв.

В різних українських регіонах антисемітизм та атаки на представників неслов’янських меншин планували скінгеди, які перебували у тісному зв’язку з однодумцями з РФ, російськими націоналістами та козаками. Пізніше їхні угруповання також відправляли своїх добровольців воювати на Донбасі. У Севастополі та Криму антисемітизм був поширений серед російських козаків, зокрема у громаді «Соболь» під керівництвом Віталія Храмова. Російські козаки, які показали себе одними з найбільш ксенофобських добровольців-націоналістів у лавах гібридних військ, перебували на Луганщині від початку збройного конфлікту. Міліцейський спецпідрозділ «Беркут» також зажив лихої слави через повідомлення на його сторінках у соціальних медіях, що містили антисемітські та гомофобські нападки на Євромайдан та згадки про «єврейське коріння та зв’язки опозиційних лідерів»[552]. Вочевидь, антисемітизм був злом, що аж ніяк не обмежувалося Західною Україною, причому підтримку адміністративної вертикалі він здобув саме після початку агресії РФ на окупованих нею територіях.

ВИСНОВКИ

Антисемітизм завжди був характерною рисою російського націоналізму, яку за радянських часів намагалися маскувати під «антисіонізм». Антисемітські виступи ватажків угруповань «ДНР» і «ЛНР» цілили у Євромайдан та його єврейських учасників і прихильників задля підкріплення фантазій про змову Заходу та міжнародного капіталу проти фіктивних «народних республік». Окупований Донбас став пародією на Радянський Союз, де офіційною соціалістичною ідеологією, антисіонізмом та антирасизмом маскують юдофобію, національну та расову дискримінацію.

Антисемітизм не відіграв помітної ролі в розвитку української політичної думки, а український націоналізм, який заявив про себе у другій половині XIX та перші два десятиліття XX століття, здебільшого тяжів до федералізму, соціал-демократії й національного комунізму. Це не має дивувати, адже український націоналізм був подібний до свого ірландського аналога у прагненні звільнити упосліджені верстви населення та власну етнічну групу від правлячих класів та іноземного гнобителя. Лише у 1930-х роках, як і в більшості європейських країн, український націоналізм здійснив правий поворот. Антисемітизм був частиною програми ОУН аж до її трансформації в 1943 році, коли відбулося її часткове повернення до соціал-демократичних тенденцій. Серед української діаспори та поміж українських дисидентів і опозиціонерів, які тісно співпрацювали із сіоністами поза межами та всередині ГУЛАГу, антисемітизм впливу не мав.

Істотна частина українських єврейських лідерів і громадських діячів публічно підтримала Євромайдан та згуртувалася на захист України від нападу Росії[553]. Звісно, серед представників єврейської громади, як і інших меншин країни, мали місце й окремі випадки протилежного штабу, зокрема прислужування режиму Януковича, обумовлене страхом чи інтересами самозбагачення.

Кількість антисемітських нападів у незалежній Україні є однією з найнижчих у Європі: зокрема, їх менше, ніж у Німеччині, Франції та Великій Британії. Вибори до Верховної Ради лише одного разу із семи за чверть століття виявилися успішними для ультраправої політичної сили[554].

Історично антисемітизм та російський націоналізм крокували пліч-о-пліч і в імперії Романових, і в Радянському Союзі, і в пострадянській Росії. Політичне та культурне пригнічення й насильство щодо «інших», зокрема українців та євреїв, схвалювалися російськими націоналістами і активно здійснювалися їхніми руками. Вони також були частиною повсякденного життя на прикордонні, особливо коли центральні уряди в Петрограді, Москві чи Києві припиняли нормально функціонувати. У наступному розділі досліджуються саме феномени злочинності та насильства, а точніше їхнє побутування в донбаському контексті.

Розділ 5
ЗЛОЧИННІСТЬ І НАСИЛЬСТВО

Злочинність, особливо організована злочинність, від самого початку [російської агресії] перебувала у центрі подій в Україні.

Британський експерт з проблем міжнародної безпеки Марк Ґалеотті, 2014 рік