Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— …Зоє, Зоє, Зоє… Будь обережна, будь обережна…
Тієї ж ночі над темним морем, над заснулою Європою, над стародавніми згарищами Малої Азії, над рівнинами Африки, вкритими голками та пилом висхлих рослин, полетіли хвилі жіночого голосу:
— …Тому, хто велів відповідати від першої до третьої…
Цей виклик Зоя повторювала багато разів. Потім вела далі:
— …Хочу тебе бачити. Нехай це нерозумно. Признач будь-який з італійських портів… На ім’я мене не викликай, пізнаю тебе по голосу…
Тієї ж ночі, тієї самісінької хвилини, коли Зоя вперто повторювала виклик, сподіваючись, що Гарін десь — у Європі, Азії, Африці — намацає хвилі електромагнітів «Арізони», за дві тисячі кілометрів, у Парижі, на нічному столику край ліжка, де, зануривши ніс у ковдру, спав Роллінг, задеренчав телефонний дзвінок.
Роллінг, підскочивши, схопив трубку. Семенов хапливо проказав:
— Роллінг, вона розмовляє.
— З ким?
— Погано чути, на ім’я не називає.
— Гаразд, слухайте далі. Звіт завтра.
Роллінг поклав трубку, знову ліг, але сон уже не йшов до нього.
Завдання було нелегке: серед фокстротів, рекламних зойків, церковних хоралів, звітів про міжнародну політику, опер, симфоній, біржевих бюлетенів, жартів славнозвісних гумористів, що мчали ураганом над Європою, — вловити слабенький Зоїн голос.
День і ніч для цього в Медоні сидів Семенов. Йому пощастило перехопити кілька фраз, які сказала Зоя. Проте й цього було досить, щоб розпалити ревниву уяву Роллінга.
Роллінг почувався кепсько після ночі в Фонтенбло. Шельга лишився живий, — висів над головою страшенною загрозою. З Гаріним, котрого Роллінг залюбки повісив би на сучку, як негра, підписано угоду. Можливо, Роллінг і затявся б тоді — ліпше смерть, ешафот, ніж спілка, — та волю його крушила Зоя. Домовляючися з Гаріним, він вигравав час, і, можливо, божевільна жінка отямиться, розкається, повернеться… Однією з умов угоди він поставив тривалу мандрівку Зої на яхті. (Це було необхідно, щоб замести сліди). Він сподівався переконати, всовістити, захопити її щоденними розмовами по радіо. Ця надія була, мабуть, найбільшим безглуздям у житті Роллінга.
За умовою з Гаріним, Роллінг негайно починав «загальний наступ на хімічному фронті». Того дня, коли Зоя сіла в Гаврі на «Арізону», Роллінг поїздом повернувся до Парижа. Він сповістив поліцію про те, що був у Гаврі і на зворотному шляху, вночі, зазнав нападу бандитів (троє, з обличчями, замотаними хустками). Вони забрали у нього гроші і автомобіль. (Гарін у цей час, як було домовлено, перетнув із заходу на схід Францію, проскочив кордон Люксембургу і в першому ж каналі утопив автомобіль Роллінга).
«Наступ на хімічному фронті» почався. Паризькі газети зчинили грандіозний переполох. «Загадкова трагедія у Білль Давре», «Таємничий напад на росіянина у парку Фонтенбло», «Зухвале пограбування хімічного короля», «Американські мільярди в Європі», «Загибель національної німецької індустрії», «Роллінг чи Москва» — усе це розумно й спритно було заплутано в один клубок, який, звісно, застряг у горлі в обивателя — власника цінностей. Біржу лихоманило. Між сірими колонами її, біля чорних дощок, де істеричні руки писали, витирали, писали крейдою цифри знецінюваних паперів, бігали, кричали, збожеволілі люди з очима, готовими луснути, з губами в коричневій піні.
Але це гинула плотва, — все це були жартики. Великі промисловці та банки, зціпивши зуби, трималися за пакети акцій. Їх нелегко було звалити навіть рогами Роллінга.
Для цієї найсерйознішої операції і готував удар Гарін.
Гарін «шалено», як правильно вгадав Шельга, будував у Німеччині апарат за своєю моделлю. Він роз’їжджав од міста до міста, замовляючи заводам різні частини. Для зносин з Парижем користувався відділом приватних оголошень у кельнській газеті. Роллінг, у свою чергу, вміщував у бульварній паризькій газеті два-три рядки: «Усю увагу зосередьте на аніліні…» «Дорогий кожен день, не жалійте грошей…» тощо.
Гарін відказував: «Закінчу швидше, ніж гадав…», «Місце знайдено…», «Починаю…», «Непередбачена затримка…»
Роллінг: «Тривожуся, призначте день…»
Гарін відказав: «Одлічіть тридцять п’ять од дня підписання угоди…»
Приблизно з оцим його повідомленням співпала нічна телефонограма Роллінгу від Семенова. Роллінг шаленів — його водили за носа. Таємні зносини з «Арізоною», попри все, були небезпечні. Та Роллінг не виказав себе жодним словом, коли наступного дня розмовляв з мадам Ламоль.
Тепер, у години безсоння, Роллінг почав «обмірковувати» наново свою «партію» із смертельним ворогом. Він знайшов помилки. Гарін виявлявся не дуже-то й добре захищений. Помилкою його була згода на Зоїну мандрівку, — кінець партії для нього передбачений. Мат буде сказано на борту «Арізони».
53Але на борту «Арізони» відбувалося не зовсім те, про що гадав Роллінг. Він пам’ятав Зою розумною, спокійно-розважливою, холодною, відданою. Він знав, з якою гидливістю вона ставилася до жіночих уподобань. Він не міг припустити, щоб довго могло тривати її захоплення оцим жебраком, бандитом Гаріним. Добра прогулянка Середземним морем повинна прояснити її розум.
Зоя справді наче марила, коли в Гаврі сіла на яхту. Кілька днів самотності серед океану заспокоїли її. Вона прокидалася, жила і засинала серед синього світла, сяйва води, під спокійний, як вічність, шум хвиль. Здригаючися від огиди, вона пригадувала брудну кімнату і оскалений, — склоокий труп Ленуара, закіптявілу димну смугу поперек грудей Качиного Носа, вологу галявину в Фонтенбло і несподівані постріли Роллінга, наче він убивав скаженого собаку…
Та все ж розум її не прояснювався, як сподівався Роллінг. Наяву і у сні марились якісь дивні острови, мармурові палаци, що тяглися сходами в океан… Юрми гарних людей, музика, тріпотливі прапори… І вона — повелителька цього фантастичного світу…
Спи і видіння в кріслі під синім тентом були продовженням розмови з Гаріним у Вілль Давре (за годину до вбивства). Одна на світі людина, Гарін, зрозумів би її тепер. Але з ним пов’язано і скляні очі Ленуара, і роззявлений жахливий рот Гастона Качиного Носа.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.