BooksUkraine.com » Фантастика » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

117
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Білий замок на Чорній скелі" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 139
Перейти на сторінку:
розвалити її зсередини.

— Якось! — передражнив його барон. — Наївний і дурний план. До секти тебе радо візьмуть і будуть використовувати так, що ти й сам не збагнеш, з якою кінцевою метою.

— Це називається «утемну», — вперше подав голос Нод. — А Ідарова пропозиція, Самусе, між іншим, не така вже й недолуга. Гадаю, до секти давно закинули своїх агентів спецслужби більшості країн, отже...

— А Ви, пане Ноде, — королева кинула доброзичливо-поблажливий погляд у бік парубка, — попри молодий вік, тямите у конспірології. Яку Ви отримали освіту?

— Незакінчену військову, мамо, — замість друга поквапився відповісти Самус. — Зовсім не закінчену. То, Ноде, чим тобі так сподобався план Ідара?

— Я не казав, що він мені сподобався, — заперечив Нод. — Та й не план це ще, а лише загальна ідея. Щоб опиратися агресії секти, а відтак Імперії, ратхарів справді слід розвалити зсередини...

— Як? — насупився барон.

— Розсваривши, — продовжила Ауранія думку Нода.

— Це я і маю на увазі, Ваша величносте, — погодився Нод. — Зрозуміло, що Ідарові потикатися до секти не слід — не повірять там у те, що він щиро увірував у Ратха... А от мені...

— З глузду з'їхав! — обурився барон.

— Та послухай-но! — не вгавав Нод. — Ти вже подбав, щоб привернути до мене нездорову увагу. А для сектантів становить інтерес усяка відома людина, що і мав на увазі Ідар, пропонуючи себе на роль нашого агента. Крім того, публічна особа матиме змогу відразу познайомитися з керівництвом сектантів, а не гаяти час на сходження ієрархічними щаблями.

— Саме так, — підтримав його кухарчук.

— Тому мене до секти візьмуть, але, на відміну від Ідара, я маю шанс переконати ратхарів у особистій ненависті до тебе, Самусе, а відтак до Її величності, — Нод поглядом вибачився перед Ауранією за ці слова, а вона порухом повік відповіла, що розуміє його.

— З яких мотивів особиста ненависть? — далі супився барон.

— Сам придумай, — підморгнув Нод.

— Ох, як я тобі придумаю!

— У словах Нода є рація, — зауважила королева. — Надто після прибуття сюди провідних адептів усіх разом.

— Може, їх заарештувати заразом? — передражнив її Самус. — Проте ні — це приверне увагу до секти, викличе обурення ліберальної преси та погіршить і без цього невисокий рейтинг монархії.

— Як ти подорослішав, мій маленький! — всміхнулася королева до здорованя.

— І Ви, матусю.

— Не хами мамі! — розсміялася Ауранія. — Ідаре, принеси-но пляшку. У приймальні на підвіконні стоїть.

— Ваша величносте, може, ліпше пообідаємо? — наважився запропонувати інший варіант кухарчук. — Я хутко приготую.

— Справді, мамо, ми зголодніли, — підтримав його Самус.

— Гаразд, Ідаре, накажеш накрити у Горіховій їдальні, — королева підвелася, усі також. — Після обіду я запропоную вам одну ідею. Самусе, тим часом покажи другові щось із цікавинок у палаці, допоки подадуть обід.

— Дякую, Ваша величносте, — відповів Нод. — Наразі в нас є справа до лейб-ветеринара.

— !? — звела брови королева.

— Цуценя ми дорогою підібрали, — пояснив барон. — Підемо провідати.

— Самус з дитинства песиків малих підбирав, — усміхнулася королева до Нода. — Щоб за півгодини були у їдальні. Ідаре, а ти налий мені таки для апетиту, — вона вийшла, кухарчук слідом.

Залишивши особисті королівські покої, Самус і Нод знову опинилися у кімнаті без вікон, де було повно вартових. Звідти стрімкими гвинтовими сходами спустилися у парк. Обминувши ріг палацу, досить довго йшли алеєю до стайні, де містилися також приміщення ветеринарного пункту. Точніше — цілої клініки. Двоповерхова ошатна споруда, прибудована до стайні, могла б бути якщо й не палацом, то заміським особняком напевне. Одним своїм фасадом вона виходила у парк, а іншим — у технічний проїзд за огорожею, що використовувався для господарських потреб двору.

Тяв борсався на порозі перед прочиненими дверима клініки. Він намагався скинути із себе ошийник з яскраво-червоної шкіри, який на нього почепив ветеринар — огрядний веселий дядько у зеленому халаті. Побачивши Самуса, ветеринар спробував вдати подобу придворного уклону, проте в нього це вийшло так незграбно та кумедно, що усі троє чоловіків мимоволі розсміялися. Навіть Тяв облишив свій нашийник та нашорошив вуха.

— Добрий песик, пане бароне, — і далі сміючись, сказав ветеринар. — Має побути в мене днів із десять на карантині. Глисти та блохи слід вивести, може, ще яких паразитів, а так — розумний та активний.

— А що воно за порода? — запитав Нод, нахиляючись, щоб погладити Тява.

— На перший погляд, ніби безпородний, — ветеринар у задумі дивився на цуцика. — Але здається, що мені траплявся такий екстер'єр у одному старому атласі собачих порід. Коли це так, то вам, панове, неймовірно поталанило.

— У чому саме? — випростався Нод.

— Я перевірю з Вашого дозволу, а тоді вже доповім, — ухилився від відповіді лікар.

— Будемо вдячні. Зателефонуйте мені за цим телефоном, — барон написав номер на вирваному з блокнота аркуші й потиснув руку ветеринару. — Дякую. Нам вже час.

Горіхова їдальня виявилася квадратною кімнатою, посеред якої стояв круглий стіл. Стіни прикрашали різьблені панелі з прайського горіху, на яких мисливські сцени чергувалися з натюрмортами та зображеннями бенкетів. Стіл вкривала гаптована білим по білому скатертина, на якій виблискували сріблом та порцеляною столові прибори. Четверо ліврейних слуг з рушниками через ліву руку застигли за чотирма кріслами з високими спинками, що стояли довкруж столу на рівній відстані одне від одного.

— Руки мили після вашого цуцика? — пролунав голос королеви, щойно вона переступила поріг їдальні.

— Так, Ваша величносте, — Самус по-дитячому показав долоні.

У присутності слуг говорили мало. Переважно про якісь малозначущі речі, або нахвалювали справді смачні страви. Коли ж перейшли до сусідньої кімнати, куди подали коньяки та арманьяки, королева відпустила офіціантів і попросила Самуса та Ідара щільніше зсунути крісла довкола перламутрового столика, на якому у різьблених скриньках лежали цигарки та сигари. Ауранія припалила від поданої Ідаром запальнички, трохи помовчала, зосереджуючись, а тоді заговорила:

— Я, любі мої, геть втомилася поратися з королівством. Якби було на чию користь законно зректися корони так, щоб не нашкодити при цьому країні, то зараз саме час це зробити. Думаю, що слід бодай спробувати звернутися до Державної ради з офіційною заявою

1 ... 76 77 78 ... 139
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"