Читати книгу - "Обіцяй, що не закохаєшся, Ліля Ваніль"

Три роки по тому

Марк

Що я роблю в цьому місті й сам не знаю. Щось невідоме потягнуло завітати на ці затишні вулички, помилуватись архітектурою, подихати повітрям, наповненим старовинною історією. І я не здужав йому опиратись. Власне, тому й подовжив відрядження на день. З наміром просто відпочити. 

А може річ у тому, що несподівано опинився в рідному місті Діани. Й бодай так намагаюсь відчути знову її, наш зв’язок. 

Стільки разів поривався глянути, як вона живе, як склалась її доля. Але щоразу спиняв себе, щоб не ятрити душу. А тут не спинив. Знаю, навряд чи побачу її.  Вона, певно, вже в аспірантурі навчається у своїй Німеччині, чи Чехії. Моя маленька розумниця. Я завжди вірив в неї. В її силу, розум, наполегливість. Вона достойна успіху та визнання. 

Стільки років минуло, стільки води утекло. Чи правильним було моє рішення розлучитись? Не знаю... Чи мав би я сили прийняти його знов? Мабуть, ні. Я б вигадав щось інше, зробив би все не так. Не так різко, не так болісно… Але скоєного не повернути. Час біжить лиш в одну сторону. Другого шансу доля не дасть.

З якоюсь мазохістською насолодою гуляю містом її дитинства. Вдивляюсь в фасади будників, дитячі майданчики, школи, садки... І думаю, уявляю… Ось тут, можливо, вона гойдалась на гойдалці, у цьому будинку жила, тут в школу ходила... тупотіла маленькими ніжками свої перші кроки… перетворювалась на молоду чарівну жінку. 

Такі фантазії тільки душу рвуть, але від цього болю також отримую насолоду. Я дійсно мазохіст. Принаймні всього, що стосується Діани. 

Прогулянка затягується, година за годиною. І врешті, добряче змерзнувши, заходжу у якесь кафе. Аромат кави зігріває не гірше ніж напій. Роблю замовлення, розраховуюсь. Й сідаю за столик. А поки чекаю, споглядаю як повільно на місто опускаються сутінки, запалюються ліхтарі, вікна в будинках. Заклопотані перехожі поспішають додому, ведуть дітей з садочків, тягнуть великі пакети з закупами. Прагнуть якомога швидше опинитись в колі сім’ї. Щасливі… Погляд байдуже ковзає по обличчях, але раптом я напружено заклякаю. Навіть не помічаю, що офіціантка ставить переді мною білий кухлик з паруючою кавою. 

Тендітна фігурка в яскравому шалику й червоному пальті приковує увагу як магніт. Довге, густе, темне наче чорний шоколад, волосся, розвівається від холодного осіннього вітру. Дівчина так схожа на мою Кішку, що нутрощі болісно зводить. 

Але це не може бути вона, не може бути моя Ді. Моя за кордоном, учиться, здобуває ступінь. А ця мала біжить поспіхом у тоненькому не по сезону пальтечку в супермаркет. Й я навіть крізь вікно розумію, як їй холодно. 

Струшую головою, відганяючи мару. Дівчина зникає за розсувними дверима. Переконую себе, вона просто схожа. Цілком можливо навіть родичка моєї Ді, я все ж у її рідному місті. Навіть намагаюсь сьорбнути каву. Але щось крутить всередині. Не пробачу собі, якщо залишу просто так. 

Лишаю повну чашку на столі, хапаю куртку й вилітаю з кав’ярні. До супермаркету, в якому зникла дівчина, кілька кроків. Пірнаю крізь скляні двері. Очима шукаю незнайомку в червоному пальті. Розумію, що до болю боюсь пропустити. Одержимо озираюсь, наче хворий. Напружено сканую натовп. Врешті розумію, супермаркет надто великий, так я її не знайду. Й вирішую дочекатись біля входу. Червоне пальто, впевнений, не пропущу. 

Раз за разом скляні двері розступаються, але виходять геть інші. Моєї немає. Нервово притупую. Сварю себе ― ну що за дурень. Це точно не Ді, просто не може бути вона. Але з місця не зрушую, наче хто приклеїв. Й різко видихаю, коли червоне пальто нарешті вискакує з дверей магазину ― Вона! Це моя Кішка. Так ж красива, така ж тендітна, як її пам’ятаю. Її шоколадне волосся, зелені очі, глибокі, загадкові. 

Ді мене не помічає. Щось шукає в сумочці. Пакет з покупками бовтається на передпліччі, заважає їй. Я крокую до неї й знову замираю. Що я їй скажу? 

Кулаки мимоволі стискаються від безсилля. Вона поряд і водночас так далеко. Десь глибоко всередині б'ється думка, що треба просто відійти в тінь, не заважати їй, не псувати життя. Але розумію, що вже одного разу зробив подібний вибір. І це була найбільша помилка в моєму житті. Більше подібне робити не збираюсь. 

Ступаю вслід за Кішкою. В пляцок розіб'юсь, але поверну її. Заслужу довіру. І більше ніколи не відпущу від себе. Буду боротись, не відступлю. А боротись доведеться довго й наполегливо. Я знаю, яка вона вперта і горда.

Майже доходжу до пішохідного переходу. Напружено слідкую, як Діана крокує на проїжджу частину. Й раптово скрикнувши, незграбно змахує руками. Застигає, як соляний стовп. Різкий звук гальм ножем проходиться по нервах. 

Здається був за кілька метрів, а в секунду опиняюсь поруч. Смикаю на себе, з насолодою відчуваю тепло рідного тіла, знайомі вигини, спокусливий запах. Притуляю до себе спиною, відтягуючи від авто. Вона хитається як билинка. Така тоненька, тендітна, як я її пам’ятаю. Шовковисте волосся розсипається густою хвилею, закриває обличчя.

Вона повільно підіймає голову, і у неймовірних зелених очах вибухає Всесвіт. Пакет летить додолу. Я раптом відчуваю, як обмякає в моїх руках. Мандарини наче помаранчеві м’ячики розсипаються по бруківці. 

Підхоплюю, притискаю до грудей, наче найцінніший у світі скарб. 

― Привіт, моя Кішко! 

Мої дорогі!

Я така вдячна всім, хто залишився зі мною у цій книзі. Хто терпляче йшов із проди в проду, чекав нових розділів, вірив у мене, ставився з розумінням! Така підтримка неоціненна й надихаюча. Для автора просто безцінна. 

Я вдячна вам за кожне добре слово, за кожен коментар. Без вас я б давно здалась, втратила віру, не боролась. Але ви чекали, а я не могла підвести, я мала дати вам продовження й наполегливо працювала попри зневірку, біль, втрачені надії й шокуючі новини. 

Спасибі вам! Спасибі, рідні! 

Кінець залишаю таким. Кожен з вас може на власний розсуд вигадати фінал. Пробачить Кішка Марка, чи ні. Народила вона дитину, чи ні. Закінчила навчання, вийшла заміж… Проте, якщо хочете побачити цю історію, як її бачить автор, запрошую в другу частину "Кохай мене!", яку ви можете знайти на моїй сторінці. Буду дуже вдячна вашій підтримці, вподобайкам та коментарям! А також запрошую у свій телеграм канал https://t.me/Vanilka_Channel