Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

- І що ти хочеш у цієї потвори болотної, вбивці злющої дізнатися?

- Ще невідомо чи вона вбивця.                                                 

- Доша, так тепер після смерті Потапенко я повністю в цьому впевнений. Вбила вона свого коханого чоловіка і все. Він став її підозрювати і вирішив її здати копам. Тому вона його і вбила.

- Це ще потрібно довести.

- Дошенька, та в тебе ж в кімнаті зберігаються докази проти неї: ніж з її відбитками пальців і плівка, в якій вона визнає свою провину, інакше б вона не платила Булдигіну.

- Ось ми її відвідаємо і зрівняємо голоси, і ще прихопимо відбитки її пальців.

- Як?

- Ну, дамо їй носовичок і потім якось його назад заберемо.

- У неї своїх хусток повно.

- Тоді стиримо чашку або склянку, з якої вона питиме. Адже вона ж неодмінно нас чимось пригостить.                          

- Гаразд, спробуємо, - нарешті погодився Женя.

Я взяла у Карасьова кросівки, щоб не йти до Ректорші на шпильках-дрильках, та ще від якогось відомого кутюр’є, адже вона неодмінно зрозуміє по цьому, що я ніяка не студентка. Правда, мені довелося гарненько пообв’язувати ноги шнурівками, аби ті дорогою не позлітали із моїх ніжок тридцять шостого розміру. У сорок третьому розмірі кросівок Карасьова я виглядала, як в калошах. Сподіваюся, що Ректорша не помітить такий контраст із сукнею і із взуттям.