Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

— Ні-і… Тепер у нас багато птиці. Стільки прізвиськ й не вигадаєш… — чую з вікна. 

Хмикаю, сміючись, а тоді бурмочу під носа:

— Одне доречне знаю.

А коли мати вже й квапиться стежиною до мене, у бік курника, я, удачи співчуття, промовляю курці:

— Ну все, Діно… Твій час настав. А на що ти сподівалася? Що ганятимеш до скону гарненьким газончиком? І що ніхто не зрозуміє, яке гниле маєш нутро? Скільки завгодно вдавай паву, а все одно ти егоїстична курка, що думає про власні потреби. А рано чи пізно… — я так розійшлася, що мама, яка підійшла ззаду почала прислухатися, тож довелося примовкнути.

— Прощаєшся? — сміючись, питає вона, дістаючи з кишені брудного фартуха, який висить при вході курника, здоровенного ножа.

Важко зітхаю. 

— Вже попрощалася… — моя відповідь зовсім не стосується цієї нещасної птахи.

Оскільки не хочу бачити сцену жорстокості, йду у будинок. Без настрою. Бо тепер згадала від чого тікала у селище, а ще тепер роздумую, чому за весь час досі не зателефонував Максим. Невже він не повірив, що я працювала у будинку?

Пхаю руку у сумку, щоб знайти телефон. Що як там пропущений виклик від Максима чи хоча б одиничне повідомлення? Але, окрім гаджета, намацую ще й кишеньку, де шелестять папірці з передбаченням. 

З азартом хапаю один з них і дістаю. Що тут у нас цього разу?

“Минуле — як тінь: від нього не сховаєшся” 

Сідаю на диван, закидаю голову й на якийсь час завмираю у роздумах. Наскільки реально повернути обставини, в яких жила до зустрічі з Нестором? Можливо, варто бодай спробувати це зробити? Я ж дійсно у той час ні на що не скаржилася. 

Від Максима ані звісточки. Це засмучує. Зате знаходжу його сторінку в соціальній мережі й читаю афішу про сьогоднішнє виступлення гурту о десятій вечора. До цієї події ще вдосталь часу, тому вирішую дочекатися обіцяного мамою бульйону, а тоді поїхати знову у Ланів. Навіть повідомленням пропоную Асі таки піти у бар, щоб не змінити плани щодо зустрічі з закоханим ревнивцем. Подруга одразу ж надсилає ствердну відповідь у вигляді задоволеного емодзі. А отже, так тому й бути — підемо.

Надалі намагаюся уявити майбутню зустріч з Максимом у різних інтерпретаціях. Сьогодні ми з ним або помиримося, або розійдемося назавжди. У будь-якому разі більше не літатиму між хмар і не вгадуватиму, чи є майбутнє з ним. Бо я та людина, яка ненавидить відкриті фінали. Нехай наші стосунки вже ліпше стануть трагедією, аби лиш не стояло три крапки.