Читати книгу - "Місто біля моря"

— Корольок, брат, не те, що ти думаєш, — пояснив Гладишев. — Корольками у нас називають краплі чавуну, які не зварилися з тілом відливки. І потрапить, скажімо для прикладу, такий корольок у зуб шестерні. Не доглянули його під час обробки, пустили шестерню в діло — і, дивись, у найвідповідальніший момент цілий зуб візьми та й викришись від паршивої такої краплини!

— На війні, скажімо, в літаку! — підтримав напарника Турунда. — І весь літак з льотчиком ба-бах униз!.. Скажи, Василю, а може, він з колишніх? Дворянин, може, який або син пристава? А може, духовного званія?

— В тім-то й річ, що ні, — відповів я з досадою. — По цій лінії у нього все гаразд. Син залізничника, машиніста… Батько Тиктора чесно на паровозі їздив, — додав я, бажаючи бути справедливим до свого недруга.

Уже в різних кінцях цеху пломеніли, остигаючи в опоках, ливникові чаші, а вибійники збирали всюди скрап, щоб не потрапив він у формувальний пісок; уже ми з дядею Васею та й дехто із сусідів наших натирали графітною маззю штирі і штифти на машинках, щоб забезпечити їх від іржі, коли раптом з контори вийшов Коля Закаблук.

Признаюсь: недолюблював я його спочатку, як недолюблював і інших молодих хлопців, які намагалися бути лише службовцями.

І я був здивований, дізнавшись, що ця «чорнильна душа» — старий комсомолець.

Коли комсомольці ливарного цеху обрали мене секретарем, я став ближче знайомитися з кожним із хлопців. Знайомився і зразу ж прикидав у думці, кому яке доручення дати. Високий на зріст, широкоплечий вибійник Гриша Канюк взявся редагувати газету «Молодий ентузіаст». Шура Даниленко, формувальник стержнів, який щодня розносив їх по всьому цеху на залізних листах, згодився в обідні перерви читати у себе в шишельній вголос газети та журнали. Знайшлась робота і для інших комсомольців.

Але що придумати для єдиного службовця в осередку — Колі Закаблука, коли я ставився до нього з' таким упередженням? Не тільки галстук, але й акуратний проділ в його жорсткуватому білявому волоссі дратував мене. Згодом я зрозумів: як можна помилитися в людині, коли складаєш думку про неї з зовнішнього вигляду!

Розговорились ми з Закаблуком, і виявилось, що цей кремезний хлопчина з такою кількістю ластовиння на обличчі, що воно навіть переповзло на його вузькі, стиснуті губи, зовсім не природжений писака. Він займався цією нудною справою через необхідність.

Коля Закаблук цокотів на машинках, формуючи деталі для жаток, відтоді, як завод був пущений Радянською владою після розгрому Врангеля. Умови роботи в ливарні в ті післявоєнні роки були значно гірші за теперішні. Формували попервах, як і при англійцях, без усякої вентиляції. Не дивно, що в кромішній пилюці та в чаду Закаблук захворів йа сухоти. А харчування відомо яке тоді було: тюлька та хліб з дуринди. Голод на Поволжі давався взнаки і в Таврії.

Легше стало Колі Закаблуку і іншим хворобливим хлопцям лише після того, як старий ливарник Іван Руденко став червоним директором, а колишній царський інженер Андрихевич, який командував заводом після англійця Джона Кейворта, відійшов на другий план. На заводі з’явився власний амбулаторний пункт, провели вентиляцію, лікарі стали періодично оглядати робітників. Але найбільше, за словами Закаблука, йому допоміг той самий нічний санаторій, який відкрили з наказу Руденка в будинку колишнього заводчика Кейворта. І коли Колю підгодували в тому санаторії та «заштопали» йому легені, лікарі дозволили йому працювати, але поки що не в ливарні. Так колишній формувальник Коля Закаблук став орудувати арифмометром…

У день получки, про яку йде мова, Коля Закаблук, бачачи, що заливання наближається до кінця, виніс із конторки довгастий ящик з пакетами, в яких були розкладені гроші. На цей час із розрахункових книжок, розданих уранці, ливарники, формувальники, шишельники уже знали, скільки їм належить одержати заробітної плати.

Одну по одній обходив Закаблук машинки, перестрибуючи через купи піску, обминаючи димучі опоки. Він знав кожного робітника ливарні в лице і, підходячи до його робочого місця, миттю діставав приготований для нього пакетик.

Формувальник, витираючи руки від налиплого до них піску, брав конверт і розписувався в зошиті. Мало хто лічив гроші: всьому цехові було відомо, що Закаблук надійний хлопець і нікого-нікого не обрахує.

Закаблук усміхнувся, показуючи мені обидва ряди білих дрібних зубів, і, затримуючись на мить біля наших машинок, шепнув:

— Якщо будуть бешкетувати — підсобиш, га, Василю?

— Авжеж! — пообіцяв я. — Але, гляди, сам тримайся твердо!

Закаблук швидко пішов до сусідів.

Незабаром він виринув біля машинок, де метушились Кашкет і Тиктор. Не затримуючись біля них, Закаблук швидко пройшов мимо, до вагранки.

— Ей, ей, Миколко, не обходь друзів! — зашепелявив Кашкет. — Давай спершу сюди завертай з усією своєю шарманкою!

Закаблук обернувся на цей крик. Обличчя його було напружене. Блиснувши зубами, він сказав голосно:

— Прогульники і бракороби одержують гроші в останню чергу!

— Тю! — свиснув від несподіванки Кашкет. — Що це за новини?

— А от такі новини! — відрубав Коля і пішов до вагранки. Там його вже чекали горнові в крислатих капелюхах.

Кашкет заметушився дужче, підганяючи свого напарника і перемовляючися з ним короткими і злими фразами. Вони швиденько пошабашили, і Кашкет подався в контору скаржитись.

Тим часом ми обдули машинки, розклали на полиці гладилки, ланцети, гачки, душники, ківшики з водою і помазком — все як слід, щоб можна було вранці почати формування негайно.

Приємно було, як завжди, пошабашивши, помити під краном блискучу лопату, а потім, нагрівши її над малиновим зливком чавуну, повільно обсипати днище молотою каніфоллю. Жовтувата каніфоль розтікалась по днищу лопати липким глянсуватим сиропам. Запахи соснової діброви, високих лускатих дерев, що стікали смолою в жаркий серпневий день, ввижалися мені і заглушали всі інші запахи ливарні. Каніфолячи лопату, я не помітив, як до щита, прибитого Закаблуком у цеху, швидко підійшов Гриша Канюк; він розгорнув і приколов на щиті перший номер нашої газети «Молодий ентузіаст».

Під яскравим написом «Рекордсмени браку в ливарні» було вміщено замітку і намальовано кілька постатей, які вистроїлися в ряд. Напівроздягнуті, як борці, важко випинаючи прикрашені чвертками груди, ішли вони в церемоніальному марші до одної мети: їх тягло до величезного, наповненого голубуватою рідиною бутля з черепом на етикетці. Як і слід було чекати, в числі бракоробів і прогульників ішли до завітної пляшки чубатий Тиктор і верткий загорілий Кашкет, схожий у своїй недоладній хусточці на іспанського пікадора.

А під карикатурою було написано:

«На просьбу всіх чесних трудівників цеху, з нинішнього дня бракороби, прогульники і