Читати книгу - "Новини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так.
— Чому ж тоді Захарченко наполягає, що поводилися, як давні знайомі?
— Це у нього треба спитати.
— Що, і ти з ним не цілувалася? — каркнув Захарченко з клітки.
— Ваша честь, це вже хамство! — вигукнула Купер спересердя.
Сивий націлив указівний палець на Захарченка і продовжив допит:
— Мій колега запитав у вас, за яких обставин ви познайомилися з цим Сашею. Потрудіться, будь ласка, відповісти на це питання, і відповісти розгорнуто!
Соня несподівано зробила легенький крочок убік від трибуни і, наче кицька, трохи вигнула спинку — нібито розминаючи плечі, що затекли, а насправді демонструючи суддям груди, вдало підкреслені платтям під розчахнутою шкірянкою. Сумний чоловічок дивився на це дійство вкрай уважно. Дама з колегії насупилася, інша сиділа з непроникним обличчям.
— Я спробую згадати той день, хоч це буде непросто,— скрадливо почала Соня.— Я не хотіла зосереджувати на цьому увагу, але й справді перебрала тоді з алкоголем. Тому не дуже детально все пам’ятаю. Я приїхала туди по обіді, але вечірка вже почалася, все було у розпалі... і шашлик теж уже смажився... Всі вовтузилися у басейні... І тільки-но я прийшла, як побачила Наташу в оточенні Дениса Лугового, Руслана Захарченка і Саші... Саме вона мене з ними познайомила...
Соня перевела погляд на Захарченка і раптом вигукнула у клітку:
— Я ж правду кажу, підсудний? Не будеш заперечувати, що, коли я приїхала, ви вже були там разом?!
Захарченко мовчки дивився на Соню. Не чекаючи відповіді, вона продовжила, і тепер навіть з охотою:
— Наташа відвела мене в будиночок для гостей. Там я перевдяглася у купальник і позичила у неї халат. Поміж тим ми розговорилися. Вона була якась загадкова, двічі нагадала, що сьогодні відбудеться щось особливе... Мовляв, відірвемося по повній... Наче в неї є якийсь сюрприз. Я спитала, що вона має на увазі, але вона сказала тільки, щоб я трохи почекала і не дуже напивалася... Це зараз я розумію, що вона мала на увазі героїн, і від цього мені стає дуже прикро. Насамперед тому, що така розумна дівчина із такої хорошої сім’ї чомусь вирішила, що вколотися героїном — це щось особливе... Та що я кажу! Вона завжди була жадібна до нових вражень! Вважала, мабуть, що це щось на кшталт стрибка з парашутом! Їй було двадцять років, і вона вже перепробувала все: параплани, дайвінг, подорожі, на неї без кінця сипалися коштовні подарунки... У неї було все! І все це вона отримала без будь-яких зусиль! Вона могла дозволити собі все, що заманеться, і хтось з цих дебілів-приятелів нашепотів: а спробуй-но героїн, це ж так захоплююче! Спитаєте — хто нашепотів? Та ось цей, у клітці!.. Що ти на мене вирячився, придурок?! — миттєво розлютилася Соня, наче від самого вигляду Захарченка.— Ти, або твій приятель, ще один імбецил, той Луговий! Не розумію, як Наташа взагалі могла мати з ними справу? Що у них могло бути спільного? Вона залицяльників під три чорти посилала, якщо в них краватка не пасувала до сорочки, а цих напівбомжів чомусь тримала при собі! Перш за все Лугового, але і цього за компанію!..
У Соні зараз був по-справжньому засмучений вигляд. Зал мовчки слухав. Вона відвернулася від клітки, немов через відразу.
— Давайте ближче до справи,— запропонував сивий.
— А куди ж ближче! — збуджено вигукнула Соня.— Якби не он той, Наташа була б жива!
— А це вже ваші домисли, Купер! — суворо зауважила адвокат Захарченка.— Істину встановить суд! Так само хтось може звинуватити і вас!
— Свідок Купер,— знову втрутився сивий,— не перетворюйте суд на балаган! Розкажіть, що було після того, як ви вийшли з будиночка для гостей.
— Я... пішла купатися...— відповіла Соня якось здивовано.
— Сама? Чи, може, з Сашею? Давайте, Софіє Павлівно, розповідайте все, як було! Суд вашу щирість оцінить!
Голос сивого зараз здавався ласкавим, наче він пропонував побалакати щиросердно за келихом пива старому приятелю, а не вів допит свідка у суді.
Соня плутано почала:
— Отож, я трохи поплавала... Мабуть, розмовляла з Сашею, так... Просто розмовляла... Було дуже тепло... День дуже спекотний видався, якщо пам’ятаєте... Там багато хто був, у басейні, не лише ми... Спочатку я навіть не запам’ятала його ім’я... Мені здалося, що його Дімою звуть... Або Сергієм...
Зал і судді мовчали, і, схоже, сама необхідність говорити серед загальної мовчанки, на неї тиснула.
— Ми просто базікали ні про що,— раптом почала виправдовуватися Соня.— Потім випили по коктейлю... Може, він десь і обійняв мене, суто по-дружньому, і тому у підсудного виникло враження, що ми давно знайомі... Але це брехня! Захарченко міг би більше про нього розповісти, ніж я!
— Ти ж з ним цілувалася! — не стримався Захарченко.
— Ні! — зашарілася Соня.— Зрозумійте, я не така! Не якась там... І зазвичай такого собі не дозволяю! Він мені дійсно сподобався, але нічого з того, про що тут ось цей розповідає, не було!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.