Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Від мусульманського гул походить Гюль-ябані («пустельний демон», від арабського гул, «чудовисько-демон» і перського «ябан», «пустеля») – нижчий дух. У міфології турків, азербайджанців (ще гуляйбан, біабангу-лі), киргизів (гульбіябан), таджиків (гул, гул євоні). Гюль-ябані – злий дух, що живе в степу чи на кладовищі і лякає нічних подорожніх. Має риси перевертня, вночі любить їздити на конях, заплутувати їм гриви; якщо його упіймати і увіткнути в комір його одягу голку, він, подібно албасси, буде підкорятися людині, але робитиме все навпаки.

У західних районах Азербайджану гюльябані ототожнювали із злісним духом води ардов. Киргизи Східного Паміру і таджики вважали, що він живе в пустельній місцевості (у таджиків – у гірських лісах), людиноподібний, великих розмірів, покритий сірою (чорною) вовною, має вивернуті назад ступні (варіант: кігті на ногах і руках) і від нього тхне. Показуючись людям, він розмовляє з ними людською мовою, пропонує боротися, але подолати його можуть тільки люди надприродної сили.

* * * Дайхан-баба

У міфології туркменів (а також узбеків (Бобо-і-дехкан), киргизів (Баба-дийкан), казахів (Дікан-баба, Дікан-ата), каракалпаків (Дійхан-баба), таджиків (Бобо-дехкон)) покровитель землеробства. Образ доісламського походження, попервах – місцеве божество. Уявлявся в образі міцного дідугана (у киргизів – також птаха). Цей образ має архаїчні риси, пов'язані і з культом предків, і з міфами про культурних героїв. В одному з них Дайхан-баба винайшов першого плуга (причому одна його деталь була підказана Дайхану-баба шайтаном). Скориставшись підказкою шайтана, Дайхан-баба проклав перший зрошувальний канал. Спершу вода не йшла у викопаний ним арик. Дайхан-баба вирішив випитати у шайтана, в чому його помилка. Одягнувши святкові строї з перепічкою в руках, він, сяючи від радості, пройшов повз шайтана. Шайтан, не вбачаючи у тому ніяких хитрощів, прокоментував: «Мабуть Дайхан-баба здогадався, що арик має бути не прямим, а звивистим, як ріка». Так Дайхан-баба зумів скористатися знаннями шайтана. Південно-західні туркмени присвячували Дайхан-баба спеціальну ділянку землі.

В узбеків і таджиків землероб, який робив першу символічну оранку і сівбу, вважався живим втіленням покровителя землеробства (діда-землероба).

В кінці XIX ст. Дайхан-баба часто ототожнювався з Адамом.

«Іслам сприйняв культ цього божества після того, як воно було позбавлене колишньої ролі. Навіть ім'я, під яким воно зараз відоме («Дід-Землероб»), – пізнішого походження. Слово «дайхан» («дехкон», «дехкан»), яке входить в ім'я покровителя землеробства, тільки після арабського завоювання почало означати «селянин», «землероб». До цього дехканами називалися представники феодальної аристократії. Є підстави допустити, що пов'язані з образом Дайхана-баба обряди і погляди – не архаїчний культ, що зберігся в ісламі по причині свого другорядного значення, а залишки колись пишного культу могутнього аграрного божества».

В. М. Басілов * * * Мурґаб Мурґаб прохолодний у тиші тече, Мов коси дівочі спадають з плечей, Мов думка ясна у душі мудреця, Безсонна ріка витіка з озерця, Мов коси дівочі спадають з плечей. Мурґаб прохолодний у тиші тече Під сонцем, що з неба одвіку пече, Ховаючи місяць у товщі води, У пісках омиваючи спраглі сади, Під сонцем, що з неба одвіку пече. Зриваючи цвіт на своїх берегах, Тече не всихає безсмертний Мурґаб, Закохані пари до нього несуть Своїх почуттів не розхлюпану суть, Тече не всихає безсмертний Мурґаб. Для радощів сотень і сотень очей, Мурґаб прохолодний у тиші тече, Мов думка ясна у душі мудреця, Немає ні краю йому, ні кінця. Мурґаб прохолодний у тиші тече. Атамурад Атабаев * * *