Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Нелегко забронювати годинну гру в більярд у неділю. Існує непрозора система резервування столу. Греме, Едвард та я, трохи наполігши та прочекавши півгодини, нарешті отримали часове вікно з 16:40 до 17:20. До того часу ми вже трохи випили. Захмелівши, ми таки добряче програвали, бо, на жаль, коли справа стосується більярду, невизначеність — не надто гарна перевага. Гадаю, ми втрьох набрали менше двадцяти очок.

Проте з іншого боку в нас до певної міри розв’язалися язики. Греме розповідав дивовижні історії зі свого дитинства. Він був наймолодшим у родині з чотирнадцяти хлопців і дівчат. Усі тепер вже покійні. А ще він мав сина в Австралії та дочку в Ґронінґені. Через рік вони з сином навідуються до його дочки, а іншого року донька їде з ним, аби навідатися до сина. У січні він на три тижні летить до Австралії.

«Ось що тримає мене на білому світі — ці поїздки».

Ми кивнули. Він квапливо додав:

«Та ще, звісно ж, ваше товариство».

Бідолашний Едвард. Він мав чимало чого сказати, але, на жаль, його було майже неможливо зрозуміти. Це навіть ще гірше, якби йому було нічого сказати.

«Чому б тобі цього не написати, Еде?» — запропонував Еферт, коли приєднався до нас за випивкою.

Едвард запевнив, що так і зробить. Він пообіцяв писати нам листа раз на тиждень. Ми могли самі обирати — відповідати йому усно чи листом.

Ми вирішили грати в більярд частіше.

Греме збирається зарезервувати для нас постійні години. Він у гарних стосунках із секретарем більярдного клубу.

Післязавтра мій день народження. Це вперше за багато років я маю вдосталь друзів, щоби варто було влаштовувати вечірку. Я запросив учасників «Старих, але ще не мертвих» випити і попросив Ріа й Антуана організувати апетитні закуски, які я, звісно ж, оплачу. Цим я робив послугу і їм, і собі. Біттербаллен, як завжди, бо без них не обійдеться жодна вечірка, але решта — на їх вибір.

Ні квітів, ні подарунків — тут я був непохитний. Мене здивує, якщо вони послухають.

Грітьє обіцяла прийти, однак я мав пообіцяти їй дещо у відповідь:

«Щойно я з’їду з глузду, будь ласка, позбавте мене всіляких походів».

— Що ти маєш на увазі?

Вона пояснила, що помиляються ті, хто вважає, що людей з Альцгеймером потрібно розважати будь-якими способами, тільки щоб витягти їх з апатії. Бідолах тягають на екскурсії, а вони й гадки не мають, де перебувають, чи пхають у якийсь дивний маленький потяг. Окрім того, їм дають куштувати геть незнайому їжу і змушують приймати поцілунки від цілковитих незнайомців.

«Недоумкуватій людині потрібно три дні, щоби відновитися», — зітхнула Грітьє. Тож коли настане час, просто дозволь мені сидіти в своєму кріслі біля вікна».

Я пообіцяв.

Один із наших портьє лише на кілька років молодший за пожильців. Тому він завжди говорить про «старих» і пускає гази так, наче мешкає тут. Він не зовсім портьє, назва його посади — компаньйон у веденні господарства та дотриманні безпеки. Понад усе йому подобається шпетити людей, які ігнорують правила.

Ми з Ефертом виходили на прогулянку. Еферт має звичку прокочуватися крізь двері в ту мить, коли вони зачиняються, тож коли він наближається на інвалідному візку, вони автоматично відчиняються знову. Це не надто подобається портьє Посту (так його звати).

«Вам варто або пришвидшитися, або сповільнитися і зачекати», — суворо сказав він Еферту.

Еферт спроквола глянув на нього, примружився, ніби намагався роздивитися краще, а тоді мовив:

«У тебе з носа шмаркля висить».

Я майже захлинувся сміхом.

Це дещо спантеличило портьє. Чи варто йому проігнорувати коментар? А якщо це правда?

Ми озирнулися, коли виходили з дверей. Він роздивлявся пальця, якого щойно підняв угору для маленького огляду.

«Трохи вправо», — сказав Еферт.

Можна було би трохи перекрутити стару примовку: «Porter, c’est mourir un peu»[71]. «Швейцар — означає частково помирати».

Я купив алкоголю, що його стало би на три вечірки з нагоди Дня народження. Але краще забагато, ніж замало. З таким другом, як Еферт, рано чи пізно все однаково вип’ється.

Я народився 5 вересня 1929 року. Сьогодні мій вісімдесят четвертий день народження. О дев’ятій годині Еферт стояв біля моїх дверей, чи радше сидів у інвалідному візку — з ретельно продуманою тацею зі сніданком на колінах. Зворушливе видовище. Круасани, галети, хліб, чай, свіжий апельсиновий сік та Просекко.