Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Вливав він у себе отой «Spirit of wild Ukraine», запиваючи його безалкогольною «Балтикою» у співвідношенні один до одного. Носився хатою, брав гітару і співав щось з Розенбаума, типу «А уткі уже лєтя-я-я-ят високо...», то виходив надвір помочитися і волав на усе село, звертаючись чи до своїх односельців, чи до всієї України, чи то прямо до зоряного неба: «Заїбали, суки...». То вмикав телевізор, що тільки о цій нічній порі й показував якісь культурологічні програми українською мовою.

Втрапив якраз на бесіду Вадима Скуратівського про книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». «Пішов на-хуй!» — прямим текстом послав видатного українського культуролога-мистецтвознавця і, вимкнувши телевізор, попхався на веранду, де завалився у вже знайомий читачеві розлогий фотель, який ще зберігав тепло чарівної, божественної «німфетки», яку зла доля в особі баби Люби висмикнула з його обіймів.

Отак у спогадах про Наталку знову збудився, і тут, їй-бо... ЧОРТ ПОПЛУТАВ!!!

Погляд його впав на пляшку порожньої безалкогольної «Балтики», що поруч із сулією і звичайним гранчаком стояла на столі...

І якось так закрутилася в його голові п'яна віхола, загула, застрекотала. Змішалося у тій віхолі усе: і слова старої Гордієнчихи про пляшку в сраці, і поради лікаря-уролога про те, що масаж передміхурової залози робити краще якимось пристроєм, що глибше проникає у пряму кишку, і образ незрівнянної Лолі, ой, вибачайте, Наталки, яка ще годину тому пестила його настовбурчений корінь своїми лагідними долоньками, і дівчата з «Бульвару»...

І підхопила оця віхола нашого героя, і закружила будинком у дикому, божевільному танку, неначе самі відьми були йому партнерками. І він, ухопивши пляшку безалкогольної «Балтики», побіг з веранди у хату і заліз до аптечки, де зберігалися мамині гумові «напальчники» (ну, знаєте, такі маленькі подоби презервативів, що їх натягують на порізаний палець поверх бинтів, щоб вони не намокли). А потім, натягнувши отой «напальчник» на горлечко пивної пляшки, густо намастив його вазеліном.

Засмикнувши, як слід, фіранки на вікнах, він поставив пляшку на старий килим, скинув спортивні штани і майку, і, поклавши перед собою підшивку «Бульвару», відкрив його на сторінці, де йшлося про фотосесію Жанни Фріске у «Плейбої». Зі зворотного боку «жовтої» газети до нього всміхалися щасливі обличчя народного депутата від Партії регіонів Дмитра Табачника та його дружини — артистки театру Російської драми Тетяни Назарової, які ілюстрували статтю під назвою: «Кохання на все життя!».

«Негарно якось буде, якщо Таня з Дімою будуть за тим всім спостерігати» — подумалося Лесеві у приливі божевільної демонічної пристрасті, і він, склавши газету таким робом, щоб Таня і Діма «нічого не бачили», приготувався отримати НАСОЛОДУ, якої ще ніколи не мав у своєму житті.

Присівши навколішки, він заплющив очі, і уявляючи собі геть роздягнену «ровесницю Незалежності» Наталку — однією рукою почав пестити «гарячу плоть», а іншою підтримував пляшку безалкогольної «Балтики», шийку якої спрямував собі прямо в анус!

Лікар був правий! Отой якийсь звіриний шал незнаних досі відчуттів, хтивості і блуду захопив усе його єство. Завив, закричав, затрусився так, мов би тисячі демонів увійшли в його тіло!! Він іржав, він кричав, він палав, здригаючись у передоргазмічних конвульсіях первісного тваринного бажання, аж доки не бризнули перші краплі сперми на оголені перси московської розпусниці, що тільки-но зіграла відьмочку у фільмі Тимура Бекмамбетова «Нічна варта».

І враз за тим несамовитий крик вирвався з самих глибин його єства! У голові вибухнули міріади салютів, а тіло немов насадили на залізну розпечену палю.

Перед тим, як знепритомніти, він так і не зрозумів, яким чином у його руках опинилася пляшка безалкогольної «Балтики» без шийки.

Отак і збулося прокляття, спадкової плисецької відьми баби Люби, проказане у ніч проти Святої Трійці, коли уся нечисть, земна, неземна і піднебесна, гуляє світом, шукаючи собі забави та зваблюючи людей на різні нечестиві вчинки.

Гоготіли, билися рогами, божеволіли у своєму сатанинському сказі цілі сонми різної дрібної чортівні, що вилися довкруж нерухомого тіла нашого героя, пожираючи енергію содомітського гріха, який він учинив із самим собою. Завивали від задоволення хижі лярви, хапаючи своїми зубатими пащами шматки гріховних еманацій, упивалися нектаром свіжої сперми і крові натовпи демонів, вурдалаків, упирів та іншої нечисті, що злетілася з усього світу. Але найбільше радів з того усього самий сатана, до якого долинули слова прокляття старої Гордієнчихи. Чорт таки запхав пляшку безалкогольної «Балтики» у сраку письменника-малороса. Його ж руками і запхав, бо продав наш Лесь свою душу чорту за ту облудну славу, якої він досягнув на цьому світі.

Наставав час віддавати борги!

Коли Лесь розплющив очі, то від початку не зрозумів, де знаходиться і що з ним сталося. Здалося, що наснився йому якийсь жахливий сон, в якому по черзі являлися то очі старої Гордієнчихи, що палали вогнем, то молоде личко її чарівної онучки, а то товста сулія самогону, який вливався у нього розпеченим свинцем, то обличчя Дмитра Табачника із дружиною, а то якісь водорості, жаби, телевізор... Муть якась!

І тільки, коли він зробив спробу звестися на ноги, усе його тіло знову насадив на палю отой нестерпний біль, який блискавкою розірвав мозок. Закричав він дико, несамовито, проте цього разу не знепритомнів, а так і лишився лежати на підлозі, важко і коротко дихаючи.