Читати книгу - "Привид"

Коли Харрі увійшов до готелю, хлопець-реєстратор кинув на нього суворий погляд.

— Вам парасолька не потрібна? Можу позичити.

— Ні, не потрібна. Звісно, якщо у вашому готелі не протікає дах, — відповів Харрі. Він провів рукою по своєму короткому, мов щітка, волоссю, бризнувши в повітря тоненькими крапельками води. — Мені ніхто нічого не передавав?

Хлопець розсміявся так, наче почув жарт.

Коли Харрі піднімався сходами на другий поверх, йому здалося, що в коридорі почулися кроки. Він зупинився. Прислухався. Тиша. Або то було відлуння його власних кроків, або той інший чоловік теж зупинився.

Харрі повільно пішов далі. В коридорі він пришвидшив крок, встромив ключа в шпарину і відімкнув двері. Окинув пильним поглядом темну кімнату і поглянув через двір на освітлену кімнату, де мешкала жінка. Там нікого не було. Нікого немає там, нікого немає тут.

Він увімкнув світло.

Коли воно спалахнуло, Харрі побачив власне віддзеркалення у вікні. А позаду нього хтось стояв. Він одразу ж відчув, як важка рука стиснула йому плече.

Лише привид міг рухатися так швидко й нечутно, подумав Харрі, рвучко обертаючись, але збагнув, що вже спізнився.

27

— Я їх бачив. Один раз. То було як побачити мерця.

Като й досі тримав Харрі за плече своєю великою брудною рукою.

Харрі почув, як охнув від несподіванки, і його легені туго притиснулися до ребер.

— Кого ти бачив?

— Якось я розмовляв з одним із тих, хто продає диявольське зілля. Його звали Біскен, і він носив на шиї собачий нашийник. Він прийшов до мене, бо був переляканий. Поліція закрила його за те, що він мав героїн, і він сказав Чоловіку-берету, де живе Дубай. Чоловік-берет пообіцяв йому захист і амністію, якщо він дасть свідчення в суді. Поки я там стояв, приїхали вони на чорному авто. Чорні костюми, чорні рукавички. Він був старий. Із широким обличчям. Схожий на білого аборигена.

— Хто?

— Я його бачив, але… його там не було. Наче привид. А коли Біскен побачив його, то закляк і навіть не намагався тікати або чинити опір, коли вони забрали його з собою. А після того, як вони щезли, мені почало здаватися, що то мені все наснилося.

— Чому ти мені цього раніше не сказав?

— Тому, що я — боягуз. Цигарочку маєш?

Харрі дав йому пачку, і Като плюхнувся в крісло.

— Ти переслідуєш привида, і я не хочу бути причетним.

— Але чомусь прийшов до мене.

Като знизав плечима і простягнув руку. Харрі подав йому запальничку.

— Я стара вмираюча людина. Мені нема чого втрачати.

— Ти вмираєш?

Като прикурив цигарку.

— Може, і не так швидко, але ми всі помираємо, Харрі. Мені просто хочеться допомогти тобі.

— В чому?

— Не знаю. Які ти маєш плани?

— Я можу тобі довіряти?

— Борони Боже, ні. Ти не можеш довіряти мені. Але я — шаман. Я також можу ставати невидимим. Можу приходити й зникати так, що мене ніхто не помітить.

Харрі потер підборіддя.

— Як?

— Я вже тобі розповідав.

— А я знову питаю.

Като поглянув на Харрі. Спочатку з докором і злістю. А потім, коли це не допомогло, він роздратовано зітхнув:

— Може, й у мене колись був син. До якого я ставився не так добре, як слід було. Можливо, зараз я отримав нову нагоду. Ти ж віриш у нові нагоди, Харрі?

Харрі окинув старого поглядом. У темряві зморшки на його обличчі виглядали ще глибшими, вони були схожі на долини, на порізи від ножа. Харрі рвучко простягнув руку, і Като, діставши цигарки зі своєї кишені, неохоче віддав їх Харрі.

— Я ціную твою підтримку, Като. Якщо ти мені знадобишся, я тебе покличу. Але наразі я збираюся зробити ось що: поєднати Дубая зі смертю Густо. А від нього сліди приведуть до спалювача в поліції та вбивства таємного агента, якого втопили в будинку Дубая.

Като повільно похитав головою.

— Ти маєш чисте й хоробре серце, Харрі. Можливо, ти потрапиш до раю.

Харрі встромив у зуби цигарку.

— Значить, як не крути, а такий-сякий хепі-енд мені гарантований.

— І за це треба випити. Можна я запропоную тобі випити, Харрі Холе?

— А за чий рахунок?

— За мій, звісно. Якщо ти позичиш мені грошей. Ти скажеш «привіт» своєму Джиму Біму. А я поздоровкаюся зі своїм Джоні Вокером.

— Пішов ти в сраку!

— Та облиш. У глибині душі Джим Бім — класний чувак.

— Доброї ночі. Приємних снів.

— Доброї ночі. І не спи надто міцно — про всяк випадок, бо…

— Добраніч.

Воно було з ним увесь час, але Харрі вдавалося придушувати його. Аж донині, до того, як його запросив Като. Але тепер — з нього досить, бо вже неможливо було ігнорувати оте гризуче бажання. Воно прокинулося після уколу віоліну, який запустив його мов двигун, спустив псів з ланцюга. І тепер вони хрипко гарчали, вили і дряпали кігтями, рвучи на шматки його шлунок. Заплющивши очі, Харрі лежав на ліжку, слухаючи дощ і сподіваючись, що прийде сон і він зможе забутися.

Та сон не приходив.

Харрі мав номер телефону, який позначив двома літерами: АА — Анонімні Алкоголіки. То був номер Трігве — члена Асоціації анонімних алкоголіків та її спонсора. Тим номером Харрі користувався кілька разів, коли ситуація ставала критичною. Але ось минуло вже три роки, як він не вживав спиртного. Навіщо ж повертатися до нього зараз, коли він має за що боротися, коли йому більш ніж будь-коли потрібно мати тверезу голову? Це було якесь божевілля. На вулиці почувся вереск. А згодом — сміх.

Об одинадцятій десять Харрі піднявся й пішов. Майже не відчуваючи дощу, який періщив йому на голову, він перетнув вулицю і підійшов до розчинених дверей. І цього разу Харрі не чув кроків позаду себе, бо голос Курта Кобейна з «Нірвани» заповнив собою всі слухові канали, а музика з бару огорнула його своїми обіймами. Харрі увійшов, сів на стілець біля стійки і гукнув бармена.

— Віс…кі. Джим… Бім.

Бармен кинув витирати стійку, поклав ганчірку біля штопора і зняв із дзеркальної полиці пляшку. Налив. І поставив склянку на стойку. Харрі поклав руки по обидва боки склянки й уставився поглядом на золотисто-брунатну рідину. І в цю мить для нього не існувало нічого іншого.

Ані Олега, ані «Нірвани», ані Ракелі, ані Густо, ані Дубая. Не існувало навіть обличчя Торда Шульца. Не існувало фігури,