Читати книгу - "Привид"

Сергій поглянув на спину чоловіка. Той обома руками сперся на стійку. Час настав. Його серце важко гупало. Гупало, розганяючи по тілу свіжу кров, як і тоді, коли він уперше приніс пакунки з героїном із пілотської кабіни. Увесь страх зник. Бо Сергій знав тепер, що він ожив. Він ожив і зараз уб’є чоловіка, який перед ним стоїть. Забере його життя і зробить його частиною свого. Від однієї думки про це він виріс, збільшився, наче поглинувши серце свого ворога. Пора. Вперед. Сергій глибоко вдихнув, зробив крок уперед і поклав свою ліву руку на голову Харрі. Наче благословляючи його. Наче збирався його хрестити.

28

Та Сергій Іванов не зміг міцно вхопитися. Просто не зміг міцно вхопитися — і все. Чортів дощ намочив голову й волосся того чоловіка, і коротке волосся, прослизаючи крізь пальці, не давало смикнути назад його голову. Ліва рука Сергія знову рвонулася вперед, схопила чоловіка за лоба і потягнула назад, а права приставила до горла ніж. Тіло чоловіка сіпнулося. Сергій полосонув ножем, відчув, як той увійшов у контакт з плоттю, відчув, як він прорізав шкіру. Готово! Струмінець гарячої крові на його великому пальці. Ніж увійшов не так глибоко, як він сподівався, але ще три удари серця — і все скінчиться. Він підняв погляд на дзеркало, щоби побачити фонтан крові. І побачив ряд вишкірених зубів, під ними — зяючу рану, з якої на сорочку струменіла кров. І очі того чоловіка. Саме його погляд — холодний лютий погляд хижака — змусив його збагнути, що робота ще не завершена.

Коли Харрі відчув на своїй голові руку, він інстинктивно все зрозумів. Зрозумів, що то не якийсь там п’яний відвідувач чи старий приятель, а вони. Рука зісковзнула, і це дало Харрі дещицю секунди, щоби поглянути в дзеркало і побачити там блиск сталі. Він враз зрозумів, про що йдеться. За мить рука схопила його за лоба і смикнула назад. Було надто пізно вставляти руку між лезом та горлом, тому Харрі швидко став на підніжку під стійкою, подався вперед і притиснув підборіддя до грудей. Він не відчув болю, коли ніж прорізав шкіру, не відчув його, допоки лезо не дістало до самого підборіддя і чутливої мембрани навколо кістки.

І в цю мить він зустрівся у дзеркалі поглядом з тим чоловіком. Він притягував голову Харрі назад, до своєї голови, роблячи їх обох схожими на двох приятелів, що позують для фото. Харрі відчув, як лезо давить на його підборіддя й груди, намагаючись добратися до однієї з двох шийних артерій, і збагнув, що за кілька секунд йому це вдасться.

Сергій обхопив лоб чоловіка усією рукою і щосили смикнув. Голова чоловіка нахилилася назад, і в дзеркалі Сергій побачив, як лезо нарешті знайшло щілину між підборіддям та грудьми і прослизнуло в неї. Сталь вгризлася в горло і рушила праворуч, до сонної артерії. От зараза! Цей чоловік примудрився підняти свою праву руку і вставити палець між ножем та артерією. Але Сергій знав, що гостре, як бритва, лезо неодмінно той палець переріже. Питання полягало в тому, щоби прикласти достатнє зусилля. Тому Сергій натиснув ножем на палець. Натиснув ще раз.

Харрі відчув тиск ножа, але знав, що він не просунеться й на міліметр. Бо титан має найвище серед металів співвідношення «твердість/вага». Його не можна перерізати нічим, і неважливо, де він зроблений, у Гонконгу чи деінде. Але нападник був дужий, до того ж він невдовзі здогадається, що лезо не ріже.

Харрі помацав перед собою вільною рукою, перекинув склянку зі своїм віскі і дещо знайшов.

То був Т-подібний штопор найпростішого типу з короткою спіраллю. Харрі вхопив штопор за руків’я, просунувши гостряк між першим та другим пальцями. Відчув приплив панічного страху, коли лезо ковзнуло по титановому протезу. Він з трудом підвів очі і поглянув у дзеркало. Придивився, куди йому слід цілитися. Підняв руку і вдарив назад, за голову.

Харрі помітив, як тіло нападника заклякло, коли кінчик штопора пробив шкіру збоку на шиї. Але то була безневинна поверхнева рана, яка не зупинила того чоловіка. Він почав сунути ножа ліворуч. Харрі зосередився. Штопор потребував твердої вправної руки. Одначе, щоби проникнути глибоко в корок, треба було лише двічі крутнути його. І Харрі крутнув його. Двічі. Відчув, як штопор прослизнув крізь плоть. Всвердлився. Потім зустрів слабкий опір. Стравохід. І Харрі рвучко смикнув штопор назад, до себе.

То було все одно що витягнути затичку з бочки, повної червоного вина.

Сергій Іванов усе добре усвідомлював і чітко бачив увесь процес у дзеркалі, коли перший удар серця викинув струмінь крові у правий бік. Його мозок зафіксував і проаналізував те, що сталося, і сформував висновок: чоловік, якому він намагався перерізати горлянку, поцілив йому в головну артерію штопором, витягнув судину з його шиї і тепер викачував з нього життєдайну кров. Перед тим, як серце ударило вдруге і його свідомість згасла, Сергій встиг спіймати три думки:

Він підвів свого дядька.

Він уже ніколи не побачить свого милого Сибіру.

Його поховають з татуюванням, яке бреше.

Після третього удару серця він упав. А коли пісня скінчилася, він уже був мертвий.

Харрі підвівся зі стільця. У дзеркалі він побачив поріз, який тягнувся через усе підборіддя. Але то було не найгірше: з глибоких порізів на горлі цівочками стікала кров, яка вже встигла зафарбувати його комірець у червоний колір.

Три інших відвідувачі бару похапцем накивали п’ятами. Харрі поглянув униз, на чоловіка, що лежав на підлозі. Із рваної рани в його шиї і досі витікала кров, але вона вже не пульсувала. А це означало, що серце припинило битися, і вже не було сенсу рятувати цього чоловіка. І навіть якби він був ще хоч трохи живий, Харрі знав, що цей тип все одно не розповість, хто його підіслав. Бо Харрі побачив татуювання, що виднілися з-під сорочки. Він не знав, що ті символи означали, але знав, що то були російські символи. Вони відрізнялися від типових західних татуювань, які мав бармен, котрий, перелякано притиснувшись до дзеркальної полиці, витріщався на нього зіницями, такими чорними від потрясіння, що вони,