Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— А в чому ти збираєшся спати? Ти взяла собі футболку? Бо я ось взяла, я — молодець.

— А я — ні… Таки я гальмо… — Злата зітхнула.

— Артуре! — гукнула Жанна.

— Що ти робиш?... — зашипіла Злата, але було пізно, бо до кімнати зазирнув він.

— Що, Жанно?

— Можеш дати футболку, бо їй нема в чому спати? — руденька кивком вказала на почервонілу Злату.

— Звичайно, зараз принесу, — він зник за зачиненими дверима.

— Жанно… — просичала дівчина, на що інша скорчила гримасу й дістала телефон з грою.

Намилюючи себе в душовій кабінці, Злата оглядала своє тіло. Їй не подобалося те, що вона бачила. Фігура в неї була гарна, всі жіночі вигини присутні, але шрами... все її тіло було покрите ними. Як з таким тілом можна сподіватися на близькість з таким чоловіком, як Артур? Але ж він наче не зважає на всі ці рубці?..

Висушивши волосся, Злата одягла його футболку. М’яка тканина огорнула її тіло, живіт залило тепло так, ніби це Артур обійняв її… Мрії…

Вона повернулася в кімнату до подруги, лягла в свою постіль.

— Гальмо, — невдоволено буркнула Жанна й повернулась на інший бік.

Злата нічого не відповіла. Вона не зустріла Артура після виходу з душу, а шукати в його кімнаті соромилася, тому пішла сюди. Артур ніби уникав зустрічі з нею. Мабуть, він теж не впевнений, що буде кращим для них обох у цій ситуації, інакше б не ховався в своїй спальні. Вона закуталася в ковдру й незчулась, як заснула. Нарешті цей божевільний день закінчується...

Артур курив на балконі. Він таки сумнівався. Він хотів Злату, хотів понад усе, як ще нікого у своєму житті, але не був певен, що вона готова до близькості з ним. До того ж, сьогодні був такий виснажливий день…

Коли вийшов із кімнати — у квартирі панувала тиша. Зайшов на кухню — нікого нема. Дівчата лягли спати. Що ж, можливо, так і краще.

Прийнявши душ, Артур ліг в ліжко, але сон не йшов. Вся ситуація була схожою на вишукані тортури. Злата тут, поруч, в його квартирі, варто подолати кілька метрів… Але він не наважувався піти до неї...

Відкрив ноут, погортав стрічку новин, перевірив пошту…

Мав відмінний рецепт викликати сон — читати якусь нудну документацію, бажано англійською — не спрацьовувало. Читав текст, не розуміючи змісту, і постійно відволікався на думки про сусідню кімнату… Дока сьогодні не допомагала.

Друга ночі. Він вирішив піти попити води. Треба одягнутися: так, як звик — не можна.

Артур любив спати голим, чим бентежив матір, коли та неочікувано приходила з черговою перевіркою, взявши ключі у Артема. Але попри свою бентегу й вдаване обурення, жінка пишалась, що її старший син так гарно складений. Справжній красень.

Артем мав комплект ключів і дуже часто використовував квартиру брата під час його відсутності, приводячи сюди своїх численних подружок. Артур не забороняв, була лише одна умова: у його кімнату — ні ногою. В “кінозалі” — що завгодно, а його спальня — табу. Брат дотримувався цієї нескладної умови, щоправда, іноді дівчата намагалися проникнути в заборонену кімнату. Саме з цією метою в двері спальні врізали згодом замок. Але навіть цей замок не заважав матері зайти до його спальні "цілковито випадково"...

Враховуючи той факт, що сьогодні у нього ночують дві гості, для походу на кухню Артур одягнув таки піжамні штани. Раптом, хтось з дівчат вийде в туалет, а тут — він… Сюрприз.

Дійшовши до кухні, клацнув вимикачем … і завмер. За столом сиділа Злата, підперши голову руками й плакала. Вона підняла на нього червоні від сліз очі, затримала погляд на декілька секунд, помітивши шрам на його животі, що лишився після видалення селезінки, ковзнула по грудях і зустріла питання в його очах.

— Щось трапилося? Хтось дзвонив? — в думках він вже прогнав не один можливий сценарій подій у Житомирі.

— Ніхто не дзвонив…

Він полегшено видихнув, підійшов, сів поруч на край дивану.

— Чому ж ти плачеш? Чому не спиш? — він торкнувся її плеча, розуміючи, що краще б йому цього не робити, і взагалі піти зараз, але не міг відмовити собі у цьому бажаному дотику.

Тепло від його руки полилося вздовж тіла дівчини, досягло низу живота і там запульсувало.

— Я прокинулась і не могла заснути… Щоб не заважати Жанні, прийшла сюди, — її голос тремтів, а погляд жадібно дивився на його губи. Вона не хотіла казати, що знову наснився жах із собаками та сходами, з яких вона не знаходила виходу. Вона хотіла, щоб він її поцілував.

— І почали приходити різні думки?

— Так.. — вона невпевнено пригорнулася до нього, його обійми — вони їй зараз дуже необхідні. Артур затамував подих, відчуваючи дотик шкіри її оголених рук до свого торсу, — думки..

Він обійняв її, вольовим зусиллям відновлюючи дихання.

— Про що?..

— Про маму… сестру… про тебе...

— Що про мене?

— Що я створюю тобі проблеми…

— Сонечку, про що ти говориш?

— Ти вчора посварився з батьком і з братом.. Хіба не через мене?— вона підняла голову, шукаючи його погляд.

— Я з батьком дуже часто сварюся. У мене з ним різні погляди на абсолютно все. Для нас це мало не норма, а брат — базікало. Мої питання з Артемом не повинні тебе ніяк турбувати, ми з ним поговорили і все вирішили. Ми ж брати, домовимося. Злато… ти не створюєш проблеми, навпаки… ти надихаєш мене ставати кращим, — він погладив її щоку, затримавши погляд на напіввідкритих губах дівчини. Торкнувся їх великим пальцем, і сам незчувся, як наблизився й поцілував її неквапливо й ніжно, стримуючи бажання взяти її на руки й занести в свою кімнату.

Злата здригнулася, відповіла обережно, а потім палко й пристрасно, обійняла його шию й плечі, притиснулася до його гарячого тіла, насолоджуючись близькістю. Такою жаданою й необхідною для них обох.

Артур відвів голову назад, переводячи подих.

— Ти… ще можеш піти…— сказав він глухо.