Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Здивовано підвів бровою й поглянув на Улю, яка сіла неподалік.
– Бачу вам було весело… – здалося, що мимрив тепер я.
Мабуть, було досить очевидним, бо Уля якось зніяковіла, але мовчала.
– Це просто жах… Ніколи б не подумав, що ось ця… – Макс повільно вказав рукою на Уляну. – Словом, Валеро, не вір в дівчачу беззахисність.
Та дзвінкий сміх його перебив, а мене ж чомусь аж підсмикувало. Це я що вже встиг приревнувати? Та ну не може такого бути!
– Та я вже якось навіть і не думав про таке, Максе. Ти ж знаєш, що в тихому озері водиться?
– Ага. Уляна та кози…
Он воно що! Збагнувши всю глибину його проблеми, тепер сміхом зайшовся я.
– Боюсь навіть запитати, а хто був зверху?
Миттєва тиша й ось ці їхні підозрілі диво-глядки між собою. Макс нахилився вперед, озирнувся кілька разів та заговорив пошепки:
– Коли та тварюка кинулася на мене, Уляна кинулася на неї… Думав, вб’є…
– Хто кого? – уточнив пошепки.
– Уля козу…
Від сміху в мене аж в грудях звело, ледь вгамувався.
– Ну, що я можу тобі сказати, Максе – пощастило з напарником.
– Та це вже точно… – оцінив мене поглядом, а потім ніби осяяло округлив очі. – То тебе теж вона? О… Співчуваю… В такому разі, мені й справді пощастило. Але таки піду змию її з себе…
Скрививши носа, підвівся й поплентався всередину. Та вже міг вільно подивитися на Уляну, досі усвідомлюючи почуте. А так і не скажеш, що безстрашна. Більше схожа на дівчину, яка потребуватиме завжди захисту та підтримки. Принаймні тепер стало зрозуміло де вона натренувала свого кулачка. Бідна коза…
– О шостій чекатиму тебе на стоянці.
Уляна від несподіванки підвела брови.
– Гарне запрошення.
– Намагався, не відповідати написаним характеристикам…
Дівчина примружила очі, що помітив навіть з-за окулярів.
– Тобто, ти прочитав мої книжки?
– Ну як… Одну… Почав…
Помітив, як побагровіли її щоки.
– Яку саме?
– Це має значення?
– Ні, але…
– А давай ти ввечері відгадаєш.
Знову я її здивував, а мені знову сподобався той зніяковілий подив.
– Гаразд… Є конкретні побажання, щодо… побачення?
– Здивуй мене, – відповів, підморгнувши.
– А витримаєш?
– От і перевіримо.
Я дійсно почав її читати. Сам шокований, бо ніколи раніше такого не читав, вважаючи, що жінки люблять дещо перебільшувати та забагато дублювали одна одну, навіть не спробувавши побути на місці чоловіка. Але Уляна, чесно кажучи, здивувала мене. Про відверті сцени я делікатно спробую при ній мовчати… Принаймні, не натякатиму, що прочитав їх чимало.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець», після закриття браузера.