Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

— Максим, у мене є запитання, — сказав покупець.

— Так, звичайно. 

— Звідки ідея?

Макс на хвилину глянув на мене а тоді повернув погляд до співрозмовника.

— Інколи ідея з'являються від найпростіших фраз чи дій. У мене ж вона з'явилася коли я бачив як одна дівчина куштувала круасан. Це прозвучить дивно але я одразу зрозумів що це саме те.

Я посміхнулася а погляд Макса знову повернувся до мене. Я пригадала момент у квартирі коли він купив нам круасани. І досі пам'ятала, що минулого разу будівлі також була створена з погляду на мене. І тепер...я щиро посміхнулася хлопцю. Мені було неймовірно приємно що саме з мене він бере якісь ідеї. Одже життя, не таке вже ф банальне.

— Чудово коли є дівчина котра може допомогти з ідеями, — весело відказав покупець, — Я згоден. Проект продумано до кожної деталі, тому я купляю його. Підпишемо папери, Максим?

Хлопець кивнув головою. Мама збоку обійняла Георгія.

— Можеш пишатися своїм сином, — сказала вона йому з посмішкою.

Чоловік глянув на неї і відповів на посмішку.

— Навіть не уявляєш наскільки.

Через годину ми були вдома на кухні за столом. У моїй склянці був апельсиновий сік а у всіх інших алкоголь. 

— Ну що, вітаю з новим виграшем. Впевнена у тебе ще багато вдалих проектів попереду і один з них уже проданий, — сказала я посміхаючись.

Макс котрий сьогодні сів біля мене обійняв мене.

— Дякуючи тобі. Я радий що ти з'явилася у моєму життя.

Я посміхнулася і наші погляди зіткнулися.

Ми посиділи разом з всіма за столом ще близько пів години розмовляючи про здається банальні реччі.

Макс перший пішов сказавши що він втомився. Ми всі побажали йому солодких снів і він посміхнувся. Завтра я зранку повертаюся до універу. І як би я не хотіла залишитися, та наш карантин вже закінчився. Хоча і бажання залишитися з Максом перемагало. Та...все ж мені варто закінчити справу майбутнього. 

Мама розповідала щось, я вже відчувала сонливість через що толком і не намагалася зрозуміти суті але раптом звук розбитого скла змусив мене здригнутися. Ми всі повернулися до сходів а тоді Георгій різко піднявся і покрокував у кімнату Макса а я за ним...

***

Макс

Насправді я втомився за день. Хоча і хотів більше часу провести з сім'єю. Та все ж я піднявся у свою кімнату та зняв піджак. Погляд вперше за час вловив книжкову полицю. Давненько я на неї не заглядав. Саме зараз згадав момент як Каміла відсмикнула руку від однієї з книг. Я підійшов до полиці і зацікавлено вийняв ті самі скучні "Фінанси". З неї випав листочок і я присів піднявши його. Розгорнувши я зрозумів що слова написані мною і... Камілою. Її літери я напевно впізнав би з тисячі. 

Серце, чомусь пришвидшило свій ритм чого я н розумів. Здавалося звичайний аркуш. Я посміхнувся. Чому мене і досі дивує ця реакція? Тільки...вона була інша. А пробіг очима по рядках котрі здавалися до болю знайомими. Хоча...якщо я їх писав одже ясно що вони знайомі. 

Напевно, не варто було сьогодні пити. Мені різко стало важко дихати через що я почав розстібати верхні гудзики. В скронях надьо різко з'явився біль. Чорт, моя голова зараз розколить. Ноги вж не тримали і, не знаю в який момент я опинився на землі