Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Ох, знову стрілянина! літаки все змітають з вулиць… Здається, це «Москіто[164]»… двомоторні літаки… під столом є хто розуміється на техніці… «знавці»… визираю надвір… нічого не хочу проґавити!.. бачу нові фосфорні багаття!.. щойно розквітли! урозсип фульмінати! пікрати!.. нехай би й Жюля покропили, оті «Москіто»! і «Мародери[165]»! нумо! бо мені до дупи!

Вони там що, англійську штудіюють? так! справді! під столом!.. у них там розмовник «Берліц» під столом! нагромаджені, настрашені, нашаровані!.. «шарований пиріг» із мешканців зі сциклинами й лайном! гамузом!.. а ще й балакають! розпатякують! по повній!

— Це «Москіто», пані! «Москіто»!

Якась торочить.

Пролітають, Жюля мало не черкають, але не поціляють! хоч «Москіто», хоч не «Москіто»! Жюль сам на весь Париж! оцініть зухвальство! Імператор пломенів на крилах! крилах вітряка з плюмажем на кінцях! і з тріском! Я вам не брешу! Кажу вам правду!.. он оцупок як радіє! виклик долі! вовтузиться у візку, човгається! до наступної хвилі! ще однієї! від поручня до поручня! шугає! от дивіться! брррум! крилом вітряка голову мало не зітнуло!.. але ні… фіґляр!.. бачив, як він п'яним шматував свої шедеври-пастелі! власні різнобарвні, кольорові оргії! п'яним шаленів і все шматував! був би зараз п'яний, точно кинувся б униз! але чорта лисого! якраз не п'яний! а випив би охоче! он горло як дере!

— Ходи, вип'ємо! ходи, вип'ємо!

Гукаю, мені що!

Сусіди під столом не розуміють його капостей! що він сидить на вітряку, що він усе тасує!.. громи розворушує! ніхто не дивиться у вікно!.. ніхто Жюля не бачить!.. чорта лисого бачать!.. навіть буфета не бачать, коли той підноситься, хитається… буфет здіймається… розміром з буфет! завеликий для помешкання консьєржки!.. якщо перекинеться, якщо впаде, він у стилі Генріха III, довоєнний… то буде повна каша! тобто під столом!.. то буде «шарований пиріг» із мешканців! могильник у власному соку! Нічого не бачать! геть собою перейняті, своїм кишінням… своїм задушенням і смиканням руками, головами, ногами…

— Душогуб! Мені в око! ох, розбишака! тримай мене, Андре! Хам! мій милий! Пане! «Москіто»! моя дитина! моя любове! Аделе!..

— Яка там дитина! це все Жюль! це Жюль!

Є ті, хто перші бачить згубу! я з них! я з них! чому? Як не прикро! Заздрощі! мене ніхто не слухає! аби трохи завзяття, гідності, усі б кинулися на штурм! поривом!.. у вогонь! у вогонь! бридкий чаклун обрубок акробат! у піч!.. повторюю для них!.. кричу їм!..

— Це все Жюль! Це все Жюль! На штурм!

Брррум! Брррум! моя оповідь була б суцільним брррумом, якби я дав себе затуркати!.. але де там! ні! подробиці! уточнення! я вас брррумами не баламучу!.. мішанина під столом, схарапуджені сальтисони нічого не бачать і не розуміють… правдива небезпека, але де там! перетасовуються одне під одним… мнуть, місять хто кого!.. буфета їм не видно!.. а я бачу!.. він підноситься!.. на метр!.. кажу вам! а може, й вище! я не придивляюся! метр щонайменше!.. у мить глибинного удару! і врррак! і готово! він розпадається, осипається! і вррранг! розламується! от що діється!

А ті, що під столом, у крик! З'являється Дельфіна! її виштовхує стиснуте повітря! і відлітає! рине коридором! плаф! долілиць!.. я тут, я бачу, і вона гукає: «Маріусе!.. о-о-ох! Рене! Жюстене! Клемане! докторе! докторе!»

Багато нас, кого вона згадала…

— Що вам треба?

Лілі відповідає за неї:

— Кави! кави!

Ох! кави! яке слово!

— Хвойда! Шльондра!

Дав би їй кілька стусанів!..

— Жюлю! Кави! Піди і принеси, от стерво!

— Вогні, Луї! Поглянь, яка заграва!

Жінки швидко міняють тему! Не добираєте! уперед не йдете! більше не існуєте…

— Га? га? Яка заграва?

Це правда, це нові вогні… відколи вони оглушують, пікратять, ще не було заграв рожево-фіалкових… нехай «фіалкових»! біс забирай! вони вже котру годину нас трусять? У тих, що під столом, запитувати марно!.. скельце на годиннику? луснуло!.. луснуло!.. а ті під столом свої голови намацують… де чиї ноги перевіряють…

— Посуньтеся, от хам! замовкни, дурепо! який негідник!

Схоже, в моєму казанку ревуть відлунням літаки у небі, а ще й вітряк напроти! скажене ячання вітряка! крил! диво, що його не вирвало із землі! чотири велетенські крила! і сигнальник громам! гай-гай, він у безпеці! капосний! з вітряка не злетить!

Я саме згадав про шуми, я одні чую краще, ніж інші… неначе цілий завод у голові… ви б підтвердили, якби таке ж мали!.. часом неначе верстати, молоти, колеса, конвеєри… якби не моя вдача оптиміста, хоч і не схоже, і Арлетта, і ревнощі, і порахунки з таким собі Жюлем, а ще й кіт-розбишака десь утік, і рукописи, здуру покинуті недописаними нагорі, тобто самі клопоти в голові, плюс мої хворі в диспансері, то може, я б упав у розпуку? в манію? аби не клопоти, я б утратив розум! але це не про мене!.. мені тепер би у Бекон! от що мене бентежить! не тут моє місце, не тут, щоб хитало від стінки до стінки з оцими нікчемами! моє місце в Беконі, де мій Обов'язок!

Ти диви, знову млість бере…

— Лілі! Лілі! мені знову зле!

А Лілі сміється… сміється… от настрій у жіночки!.. весела! приязна… люб'язна!.. люб'язна, так!.. брррум! брррум! небеса розверзлися!.. полум'я… жаринки… спалахи… а вона приязна!.. Сміється з Жюля! Акробат у гондолі, ще й на вітряку!.. та за негідника його не має! вважає, що я до нього надто безжальний!..

Брррум! уся консьєржчина квартира підскакує, гикає, сіпається!.. землетрус і підлоготрус!.. і стіл, і Норманси під низом! усе підскакує! кудись суне! і буфет! усе їде! перекидається! навалюється… Ох, та їх із двадцять п'ять! п'ятдесят… жінки… діти… гамузом… скоцюблені!.. стоять, обтрушуються… натикаються… спотикаються… велетень Норманс не може оговтатися… осідає на стілець… жінка його обіймає… пригортає! у нього на колінах… щастя, що буфет став на місце… його підпирають… але він не цілий… половина!.. інша пішла за вітром! на вулицю!.. розколовся Генріх III!.. навпіл!.. та однаково гарна мебля!

— Сиди тут, Андре! Сиди тут!

Плаче.

Брррум! новий поштовх землетрусу! усю халабуду хилить! усі сусіди знову долі! відкинуті