BooksUkraine.com » 📖 Трилер » Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей 📚 - Українською

Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

38
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Бачу ціль, шукаю сенс" автора Ванда Кей. Жанр книги: 📖 Трилер. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80
Перейти на сторінку:
Розділ 41

Емма

Перші кілька десятків метрів долаю, як досвідчений розвідник — практично не хруснула жодна гілка, не спіткнулася об жоден камінь.
Потім дихання починає збиватися. Дається взнаки відсутність спеціальної фізичної підготовки. Гілки на моєму шляху здаються колючими, плутаються в ногах. Перешкоди виникають одна за одною на кожному кроці.
Виявляється, що ґрунт зовсім нерівний, кам’янистий. У підсумку, до відкритої місцевості перед будівлею, я майже виповзаю навкарачки, обливаючись потом і хрипко дихаючи.
Тут вирішую зробити зупинку, припавши до землі. Треба трохи відпочити й зорієнтуватися в навколишній обстановці.

Жодної живої душі в полі зору. Машина, на якій Артур приїхав із тією дівчиною, припаркована серед інших авто перед будівлею.
Зігнувшись удвоє, вирішую покинути свій спостережний пункт і спершу оглядаю салони машин, щоб переконатися: всередині нікого немає, хто б міг стати небажаним свідком моїх дій і здійняти хіпіш.
Навколо тихо, ні душі. Схоже, мешканці тут почуваються вкрай безтурботно. Ніхто не чекає візитерів типу мене.
Лише скрип моїх підошов по гравію. Потилицею відчуваю небезпеку, обертаю голову в усі боки, щоб не проґавити появу будь-кого.
Я чудово знаю, що це за місце і який тут контингент. Справжнє лігво хижаків.
Але це не зупинить мене. У мене є мета, і я не відступлю, навіть якщо зіткнуся віч-на-віч із загрозою для життя.

Я повинна бути поруч із коханим. Це не обговорюється.
Я дісталась сюди, ризикуючи життям, за ним — і без нього не поїду.
Пригадую внутрішнє планування приміщень і починаю реалізацію плану проникнення до будівлі.

Рухаюсь уздовж стіни, по периметру. Навіть не доводиться пригинатися під вікнами — вони вище за мене. Це плюс.
Але є й суттєвий мінус — я не можу зазирнути всередину, щоб дізнатися, де Артур, і бодай приблизно оцінити обстановку.
У тилу будівлі є запасний вихід. Якби ж тільки він не був зачинений. Саме через нього я й планую зайти.
Підкрадаюся до дверей, смикаю за ручку — і, о диво! — мені щастить: вона легко відчиняється. Важко повірити у таку вдачу.

Крадусь коридором, прикладаючи вухо до кожної з зачинених дверей на шляху. Напруга зашкалює. Тримаю пістолет напоготові. Якщо двері раптом відчиняться, мою присутність буде викрито — і тоді мені капець.

Розумію, що ризикую, але… хай буде що буде.
Поки жодного натяку на чиєсь перебування.
Чутно звуки, я напружую слух, кілька секунд вслухаюся й визначаю, що людські голоси доносяться з другого поверху.
Піднімаюсь сходами, молячись, аби жодна з них не рипнула під вагою мого тіла.
Одразу помічаю відчинені двері до кімнати в кутку. Підійшовши, просто зливаюся зі стіною поряд, завмираючи.
Даю собі кілька секунд, щоб отямитися.
У щілину між дверима та рамою видніється простора кімната, заставлена добротними меблями. У величному кріслі посеред неї сидить жабоподібна істота, оточена живописними бандитськими пиками.
Ну як такі фізіономії можуть не викликати огиди?
Тільки Артур, що стоїть перед ними, не створює контрасту — він цілком пасує до елегантного інтер'єру приміщення.

— Яка твоя мета? Гадаєш, знищиш усю організацію? — каже той, що в кріслі. Мабуть, головний.
— Не розумію, про що ви, чесне слово, — Артур тримається гідно перед цими потворами.
— Та ти ж ніхто і звати тебе ніяк! — вигукує бандит. — А туди ж, лізеш без мила до дупи. Ти думаєш, ми не знаємо, чому ти тут?
— Борони Боже, я й не думав применшувати ваші можливості.

— Ти рознюхав, що саме він прибрав тих покидьків, які поставили на коліна гідних людей. Я знаю більше, ніж ти можеш собі уявити. Ці виродки, чиї тіла знайшли в колекторі, отримали по заслузі.
— Знаю і не сперечаюсь, — спокійно парирує Артур.
— Дурень! Думав, уб’єш Міккі — врятуєш світ?
— Ні, ні, я лише хотів поговорити з ним.
— Та йому нагороду треба дати за те, що він очистив землю від тієї нечисті.
— Ну, нагорода знайде героя. Це вже не моя справа. А щодо мене — ми випадково зіткнулися. Навіщо мені було його вбивати? Я його навіть не знав.
— Ти з’ясував, що він має стосунок до нашої організації. Думав урятувати себе, вбивши його.
— Ні, ні, я лише хотів поговорити. Ви ж знаєте, і вже нема сенсу це приховувати — я поліцейський. Я на службі й не порушую закону. Я на боці порядку.

Затуляю рот долонею, щоб не вигукнути від обурення.
Ах ти ж негідник! Як майстерно прикидався, ніби приїхав у Норвегію тільки через мене!
«Небеса, дайте мені сили стриматися й не зірватися!»
О, ти в мене отримаєш, Артур, щойно доберуся до тебе!
Головний, схоже, ще той тупак. Він сидить, склавши губи надутим бантиком, і думає над останніми словами Артура — його роздуми викликають огиду. Нарешті промовляє:
— Є ще одна особа, яка сприяла твоєму розслідуванню. Як її…
— Сприяла? Хто?
Ревнощі в мені закипають. Ледве стримуюся, аби не влетіти в кімнату і не подивитися Артуру в очі.
Чоловік у кріслі клацає пальцями, звертається до своїх псів:
— Її ім’я?
— Емма, — підказує один із них.
Я?! Про мене мова? Чи… може, ще якась Емма?
— Так, Емма. Можливо, ось де собака зарита.
— Вона не має жодного стосунку до справи.
— Не смій брехати! Вона з тобою — отже, ви заодно.
— Ні! — підвищує голос Артур. — Емма тут ні до чого. Вона…
— Вона, без сумніву, десь поблизу. Чекає, коли ти знищиш мене й повернешся в її обійми.
Цей гад, схоже, має здібності. Накшталт рентгенівських.
— Клянусь мамою — усе навпаки! — гарячкує Артур.
— Ви зустрілися — донька мафіозного боса і ти, звичайний оперативник. І я маю повірити, що це випадковість? Я що, дурень?

Мені ніби цеглина на голову падає.
Внутрішній голос вимагає з’ясувати негайно — хто є хто? Де мафія, а де я?
Мою увагу привертає метушня перед будівлею. Із вікна бачу, як прибувають чорні автівки, з яких вистрибують озброєні до зубів люди в камуфляжі. Вони мовчки обмінюються жестами і біжать до входу.
Спецназ.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 79 80
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"
Біографії Блог