Читати книгу - "Чорний Загін"

-- Сподіваюся, ми не застряли тут надовго, -- сказав я. І додав, -- Перев’язувати поранених буде справжнім пеклом.

Повстанці перенесли свої табори на відстань пів кілометра від частоколу. Вони злилися в один великий табір. Біля частоколу відбувалися постійні сутички. Більшість з наших військ зайняли свої місця на ярусах.

Війська на першому рівні складалися з тих, хто служив на півночі, підсилених солдатами гарнізонів захоплених повстанцями міст. Всього їх було дев’ять тисяч, поділених на три частини. На центр призначили Буревісницю. Якби я тут командував, вона б знаходилася на піраміді й жбурляла урагани.

Флангами командували Вкусимісяць і Костогриз, двоє Поневолених, яких я ніколи не бачив.

Шість тисяч воїнів займали другий рівень: також поділені на три частини. Переважно це були лучники з військ зі сходу. Вони були загартовані в боях і на відміну від солдатів на першому рівні, на них можна було покластися. Їхніми командирами зліва направо були: Безликий, він же Безіменний, Ревун і Нічний Жах. Їм виділили незлічені стояки зі стрілами. Цікаво, що вони робитимуть, якщо ворог прорве першу лінію?

Третій ярус був укомплектований Гвардійцями, що обслуговували балісти, зліва -- Шепіт з тисячею п’ятсот ветеранів її власної армії зі сходу, справа – Перевертень з тисячею воїнів з заходу і півдня. Посередині, під самою пірамідою, Ловець Душ командував Гвардійцями і союзниками з Міст-Самоцвітів. Його війська налічували дві й пів тисячі солдатів.

А на піраміді – Чорний Загін: тисяча богатирів, з яскравими прапорцями, гордо піднятими стягами і зброєю наготові.

Отже. Приблизно двадцять одна тисяча солдатів проти неприятеля, що переважав нас більш, як в десять разів. Кількість не завжди все вирішує. В Літописі згадується багато випадків, коли Загін перемагав ворога, що переважав нас силою. Але не за таких умов. Тут все було надто статичне. Не було куди відступати, не було місця для маневру, а про напад взагалі навіть мови бути не могло.

Повстанці поважно взялися до справи. Захисники частоколу швидко відступили, розібравши мости через рови. Повстанці не стали їх переслідувати. Замість цього вони почали розбирати частокіл.

-- Здається, вони такі ж методичні, як Леді, -- сказав я Елмо.

-- Угу. З цих колод вони збудують мости через рови.

Він помилявся, та довідалися ми про це не відразу.

-- Військам зі сходу потрібно ще сім днів, щоб добратися сюди, -- пробурмотів я, коли сонце почало сідати. Я оглянувся на велетенську, темну масу Вежі. Леді не вийшла, щоб взяти участь в початкових сутичках.

-- Скоріше дев’ять, а то й десять, -- заперечив Елмо. – Вони захочуть прибути всі разом.

-- Ага. Я щось не подумав.

Ми поїли сушені харчі й лягли спати на голу землю. А вранці прокинулися від реву сурм повстанців.

Ворожий стрій тягнувся скільки сягало око. Лінія пересувних щитів рушила вперед. Їх збили з колод розібраного частоколу. Вони утворили рухому стіну, яка простяглася через весь шматок пирога. Загули важкі балісти. Великі требушети почали жбурляти каміння і вогняні кулі. Проте шкоду вони завдавали несуттєву.

Сапери повстанців взялися наводити мости через перший рів, використовуючи лісоматеріали, які вони приволокли з власного табору. Основу мостів становили величезні п’ятнадцяти метрові, вогнестійкі балки. Щоб встановити їх, їм довелося використати крани. Під час монтажу та керуючи цими механізмами, повстанці наражалися на наш вогонь. Пристріляні гвардійцями балісти змусили їх дорого заплатити.

Там де колись стояв частокіл, інженери повстанців збирали вежі на колесах, з яких могли стріляти лучники, та пересувні пандуси, які можна було підкотити до першого ярусу. Теслі робили драбини. Артилерії в них я не бачив. Гадаю, вони планували затопити нас, як тільки перетнуть рови.

Лейтенант чудово знається на облозі. Тож я пішов до нього.

-- Як вони збираються тягнути вежі та пандуси?

-- Засиплють траншеї.

Він мав рацію. Як тільки вони перекинули мости через перший рів і почали пересувати щити далі, з’явилися, завантажені землею та камінням, вози й підводи. Погоничі й тварини потрапили під роздачу. В рову опинилася купа трупів.

Сапери перейшли до другого рову, змонтували свої крани. Коло не надало їм жодної військової підтримки. Буревісниця направила лучників на край останнього рову. Гвардійці посипали щільним вогнем баліст. Сапери зазнали важких втрат. Командування неприятеля просто відправило наступних.

За годину до півдня, повстанці почали пересувати щити через другий рів. Вози й підводи завантажені землею перетнули перший.

Коли сапери рушили до останнього рову то наткнулися на нищівний вогонь. Лучники з другого ярусу випускали стріли вгору. Вони падали майже вертикально вниз. Требушети змінили ціль. Вони розтрощили щити на тріски. Однак повстанці продовжували лізти вперед. На фланзі Вкусимісяця їм вдалося перекинути балки через рів.

Вкусимісяць з добірними частинами пішов в атаку. Його завзятий випад відігнав саперів аж за другий рів. Він знищив їхнє спорядження і рушив далі. Тоді командування повстанців висунуло вперед потужну колону важкоозброєних піхотинців. Вкусимісяць відступив, залишивши після себе знищені мости через другий рів.

Невблаганно, повстанці знов збудували мости, й робітники під прикриттям солдатів вирушили до останнього рову. Снайпери Буревісниці відступили.

Стріли з другого ярусу сипалися, як сніжинки під час густого зимового снігопаду – постійно і рівномірно. Бійня була вражаючою. Війська повстанців йшли невпинним потоком у казан до відьми. Назовні випливала ріка поранених. Біля останнього рову сапери намагалися триматися під захистом щитів, молячись, щоб гвардійці не розтрощили їх.

Так виглядала ситуація, коли сонце почало сідати, кидаючи довгі тіні на залите кров’ю поле. Гадаю, повстанці втратили десять тисяч воїнів, навіть не вступивши з нами в бій.

За весь день ні Поневолені, ані Коло не вжили своїх чарів. Леді навіть не показала носа з Вежі.

Ще на один день ближче до прибуття військ зі сходу.

Бої припинилися, коли зайшло сонце. Ми поїли. Повстанці вивели нову зміну робочих до рову. Новоприбулі взялися до роботи з запалом,