BooksUkraine.com » Сучасна проза » Перший спалах 📚 - Українською

Читати книгу - "Перший спалах"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Перший спалах" автора Іолана Тимочко. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 106
Перейти на сторінку:
розумієш це з першого погляду на одержимого. Вона існує, відколи існує людство, а може, ще й давніше. За тисячі й тисячі років люди змогли знайти ліки проти неї, своєрідні методи боротьби, які тільки підкреслюють, що наші предки знали значно більше за нас. Вони зуміли відшукати такі комбінації слів і звуків, яким під силу спровадити цих паразитів з людського тіла...кхм...перепрошую...з людської душі. Чого вони бояться хреста? І знову ж таки — міфи тобі в поміч. Ти чув щось про основний принцип зороастризму? Так-так, добро і зло постійно протидіють одне одному. Поки існує одне, існуватиме й інше. Так-от, до чого я це сказав? Ти знаєш, що праобраз хреста — це світове дерево? В свою чергу як світове дерево — центр всесвіту, символ на позначення абсолютної правди, знання і гармонії, тобто тієї божественної сили, про яку я тобі вже говорив. Так-так, древні страшенно любили кодувати інформацію у вигляді всіляких символів... Але я щось від’їхав від теми. Так-от, добро і зло постійно протидіють одне одному. На боці добра і гармонії у нас хрест, або ж світове дерево. А от паразити, яких називають нечистими, — це породження хаосу і порожнечі, вони на боці зла, розумієш? Хаос боїться гармонії, гармонія терпіти не може хаос. Вони воюють між собою. Усе закономірно, бачиш?»

«Ну добре-добре... Припустимо, ти мене переконав. Але я все одно не розумію, чому, наприклад, це відбувається тільки з тобою? Чому я не бачу цих демонів, не відчуваю їхню присутність? Чому тільки ти?»

Кіра несамовито закашлялась на стільці, поперхнувшись чаєм. Вано стукнув її по спині і лагідно посміхнувся. Очевидно, його про це вже запитували, і не раз. А Кіра стала однією з перших, кому вдалося витягнути з нього більш-менш пристойну відповідь на такі відверто скептичні запитання.

«О...Я думаю, це може відбуватися з усіма... Просто більшість людей певним чином блокують подібну...хм... реакцію на чинники, що викликають ці видіння (маю на увазі всілякі стресові ситуації, сильні переживання і т.д.). Вони це роблять, щоб не вибивати з-під ніг ґрунт свого уявлення про життя. Знаєш, подібні відхилення від норми, та й узагалі, будь-які відхилення від норми — не найкращий супутник для людини, що звикла жити за схемою, в якій кожна річ має своє місце і кожна деталь підпорядкована системі певних законів (загальнолюдських, юридичних чи фізичних...). От що б ти подумав, якби тебе зненацька почали переслідувати привиди, духи, голоси померлих, ну чи що там тобі ближче до душі? Спихнув би на недосипання, душевну хворобу, отруєння токсичними речовинами чи щось у цьому роді, правда? Хіба ти не знаєш, що вся ця маячня у нашому світі в першу чергу асоціюється або з душевно хворими, або з наркоманами? А таким явно не місце в суспільстві, хіба що десь на його окраїні, в ізоляції.

Знаєш, синку... Майже всі ми у ранньому дитинстві бачили (чи відчували) щось таке, чого насправді не було... Принаймні, так нам потім казали. Дитяча свідомість — це взагалі окрема тема, по якій можна топтатись довго й нудно, та так і залишитись ні з чим. Колись давно, як я був геть малий, одна жінка, що жила по сусідству, іноді залишала в нас на ніч свого дворічного сина, бо працювала сторожем в нічну зміну. Вночі ми з мамою часто прокидались від того, що малий плакав. Просто сідав на ліжку, невідривно дивився в куток під стелею і аж заходився сльозами. Іноді ми залишали там кота, але він теж не любив це місце: розлючено сичав, нявчав, вигинався дугою, Щулив вуха і несамовито дряпався в двері. Я не знаю, що вони там бачили... Але впевнений, що в кімнаті, крім нас, було щось, недоступне моїй свідомості, така собі більш... ем-м, багатовимірніша інформація? Ви ж, мабуть, чули, Що деякі люди, чий рівень розумових здібностей значно перевищує середній, іноді страждають від всіляких психічних розладів? Неконтрольовані спалахи світла, картини в голові, видіння, сни... Складається враження, що чим вищий рівень розумового розвитку, тим більшою стає ймовірність побачити дещо не таке уже й видиме. А як тобі той факт, що мозок душевно хворих зазвичай працює на 15-20%, тоді як в здорової людини — тільки на 3-5%? Химерна ситуація, синку... Тобі так не здається?»

Андрій нічого не сказав у відповідь, тільки запитально зиркнув на Кіру, що продовжувала хіхікати над охолодим чаєм.

«Де ти таке надибав? Звідки дані? Виглядає, як дешева містифікація. Коротше, дядьку, хочеш — ображайся, хочеш — ні, але я тобі не вірю.»

«Не зважай! — засміялася Кіра, махнувши на нього рукою. — Вано у нас — великий гуру! Я йому вже давно казала, що пора заснувати власну секту, або як мінімум — клуб своїх прихильників. А знаєш, чому? Бо його ідеї страшенно заразні! Не віриш? Згадай Вінта! Як думаєш, в кого він набрався базікання про багатовимірність світу і надможливості людського мозку? Знаєш, коли він вперше зустрівся з Вано, то просидів з ним на кухні всю ніч і буквально ковтав кожнісіньке його слово. Вінт... У нього ж тільки фарби в голові. Ну і алкоголь! Але наш Вано — свій чувак! Він нас просвічує. Якби не він, ми б, напевно, досі сиділи в панцирі своєї безпросвітної тупості і, як ті риби, ковтали всі гачки, які нам кидають з екранів телевізора.»

«Ну добре-добре... — Андрій поблажливо зиркав на священика. — Ти кажеш, що добро і зло постійно протидіють одне одному? А що буде, коли одного дня ця рівновага раптом порушиться? На користь зла, припустимо?»

«Кінець, — впевнено відповідав Вано. — От уяви собі, що десь у Всесвіті є центр, своєрідне ядро — те саме легендарне дерево, той самий космічний банк інформації — називай, як хочеш, це неважливо. Ну висить воно собі там спокійно, нікого не чіпає, як тут — бац! — якась напасть починає його підгризати. Довбані сили деструкції, порушуючи рівновагу, починають відображатись і на всіх аспектах реального життя, таким чином перетягуючи його

1 ... 78 79 80 ... 106
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перший спалах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перший спалах"