Читати книгу - "Смак заборони"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У мене в навушниках життєрадісним жагучим ритмом співали «Джипсі Кінгз» дико популярну в цьому сезоні пісню «Бамболео», і Альхенова долоня, що ковзнула по моїй талії, коли я виходила з кабінки (я тільки купалася без плеєра) була немов частиною цього божевільного спекотного карнавалу.
— Значить, так, — діловито заявив Гепард, чекаючи, поки я вийму з вуха навушник, — о 13:30 ти приходиш прямо туди, ОК?
— Запросто, — я скорчила таку пику, що татусь, який виник у полі видимості, обмежився лише коротким запитанням, чого цьому мерзотникові від мене було потрібно. Я відповіла якоюсь звичною маячнею, і на цьому ми розійшлися. У буквальному значенні — татусь вирушав на розвідку до квиткових кас у Місхор, звідки відходили рейсові автобуси на вокзал у Сімферополь. А я, протягло й мерзенно заскімлила, тому отримала дозвіл іти додому. І от, стоячи в прохолодному ліфті, посміхаючись смаглявій Адорі в іспанських сережках, я, вже не в змозі терпіти, тисла кнопку «стоп» і секунди за дві блідо-жовті стулки роз’їжджалися в напівтемний тунель і я йшла назустріч світлу. А потім, знемагаючи, затиснута між бетонною стіною, Альхеном і цікавою Танькою, котрій тремтячим голосом пояснювала значення кнопок на своєму плеєрі, поки його рука успішно пробиралася повз еластичний купальник. І далі, після ряду хитрих досвідчених рухів я в його руках відчула знову ту блаженну безпорадність. А навколо були люди, й заслоняючись Таньчиною спиною, Альхен мене швидко, пробачте за каламбур, «на пальцях» ввів у курс нашого подальшого спілкування.
Коли наше обопільне невтручання вже здавалося неможливим (а попереду ще похмуро давила маса прийдешнього обіду, миття посуду й дороги з маяка до Першого корпусу), єднання було порушено, і я мрійливо поправляла купальник.
Гепард лише коротко озирнувся і, обпалюючи поглядом, запитав:
— Що, з натугою?
— Що — з натугою?
— Терпіти можеш із натугою. Шкода, що пляж у нас такий пуританський.
Потім він скромно відійшов, дозволяючи мені споглядати значні зміни рельєфу його плавок. Я криво посміхнулася, скупалась і пішла додому.
Там у мене одночасно сіла батарейка в годиннику й скінчилася паста в ручці.
SiestaВін був дзвінким альтом у мальовничій занедбаності нашого дворика. З потрісканого, здутого асфальту рвалася висока трава, розчепірені молоді кущі, якісь кошлаті малинові й білі квіти й — просто перед нашою лавою — розлоге тоненьке деревце (пишу на борту літака Київ-Лондон). Зі стіни зворушливо виростав малесенький фонтанчик (кам’яний умивальничок), прикрашений наївною плиткою з квіточкою.
— Привіт.
Він рвучко озирнувся. Казковий гепард на тлі високого готичного вікна.
— Привіт, — він підійшов до мене, взяв за руки, ми сіли на лаву.
— Я від Зінки три кола пробігла, поки відірвалася… Втомилась…
— Посидь, відпочинь, — руки рушили звичним шляхом. Губи теплим вологим шепотом перебиралися від мочки вуха вниз по вилиці, до підборіддя, заглушаючи мій тихий голос:
— Ти годинника взяв?
Рука, що обіймала мене, стислася ще тісніше й піднялася до мого обличчя:
— Дивися.
На чорному циферблаті була перша сорок сім.
Дикий плющ повзе по сірому камені, густа трава, торішнє листя, схилені над нами зарості густого чагарнику й нестрижений самшит. І оголений він — як Демон у Петрова-Водкіна, що сидить навпочіпки, з сонячними відблисками, що грають по його хижому мускулястому тілі, по гладенькій смаглявій потилиці, дивиться знизу й трохи через плече:
— Ну, ходи ж сюди.
А я сміялася… Істерично, задихаючись, волосся обліпило моє обличчя, лізло до рота разом із мокрим зігнутим пальцем.
А він усе шепотів разом із листям:
— Так… так… Моє малятко, яке ж ти в мене золотко… Ти мій скарб… Яка ти чудова… Яке в тебе обличчя…
— Яке?
— Воно сповнене пристрасті… Ця насолода… Тобі добре… Як же тобі добре… — і цей жест, його рука, що повзе по моєму обличчі, крізь запахи меліси й евкаліпта, крізь пряний запашний полудень, чіпляючись за губи, плутаючись у волоссі.
І начебто з ударом мідних струн на цимбалах, до мене крізь цю пряну спеку долетіло:
— Кінчай… кінчай… кінчай…
Раптово мою щоку обпалив хльосткий ляпас. Я неймовірно зависла над оргазменою прірвою, час начебто зупинився, і я буквально ширяла в тім, що звичайно триває стрімку секунду.
Час зупинився. Боже ж мій… Та вибий же ти себе з мене!
…І потім ще — несильно, але лунко, хльостко, і я начебто на гумовій линві, гойднулася й підскочила в цій своїй космічній безодні.
180 хвилин щастя.
14:47
Я встала, поправила одяг, надягла навушники, палець охоче ліг на кнопку «рlау».
— Спасибі, — сказав Гепард і залишився десь позаду, поки Джон Хукер дуже в тему співав мені про «Unchain My Heart».
Nach MittagПід час нашої прогулянки пляжами батько якось напружився й почав злобливо щось сичати й розмахувати руками. Я сонно повернула голову лише на другому реченні, коли почула багатообіцяючі «мерзота» й «стерво». А річ була ось у чому: ще дорогою в «Марат» ми одночасно відзначили появу на пляжі нового сімейства — дві жінки років 35–38, що сильно молодилися, й дівчинка, така ось ніжна, цілком сформована квіточка старшого шкільного віку. Вони були цілком білі, й поки ми брели бетонною набережною, вони, весело щебечучи, мазалися кремом для засмаги. А тепер, за якісь жалюгідні 20 хвилин, наш неперевершений, нахабний і звабний імрайський змій уже сидів, затишно влаштований скраєчку на їхній підстилці та щось жваво з ними обговорював. А боязка квіточка тим часом лежала на животі трохи віддаля й із жахом та зацікавленням невідривно дивилася на мого коханця.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак заборони», після закриття браузера.