Читати книгу - "Смак заборони"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім, коли я неуважно потьопала нагору, в кабінку для переодягання, моя нова суперниця статечно прогулювалася попід ручки з мамою. Обидві були в крислатих солом’яних капелюхах, кокетливо зав’язаних шарфиками. І Гепард, готуючись прийняти їхні привітні посмішки, стояв, спираючись на червоне поруччя, й тримав у руці майже цілий банан. І тут, тихою шовковистою тінню, я вистромилася з-за його плеча, навіть не глянула в темно-зелене скло його окулярів і відкусила здоровенний шматок непристойного фрукта під ошелешені погляди сімейства, а по тому, вихиляючи голим засмаглим озаддям, почвалала вниз до татуся й навіть не озирнулася.
Tag NeununddreizigВранці вирішили піти в Алупку. Небо було якесь каламутне й білясте. Та поки ми снідали (ненавиджу сир зі сметаною!), поки збиралися («Адо, як ти можеш бути такою нечепурою?!»), почало начебто світлішати й біля павукоподібних воріт нарешті прорізалося сонечко. Мене залишили на сторожі біля сумки з парасольками й кофтами, а тато повернувся на маяк по наші пляжні речі.
Стрибаючи з пірсу, я звернула увагу на ще одне вагоме поповнення в рядах імрайської публіки: двоє дівчисьок, років по 17–19, досить добре засмаглих, із ніби виточеними фігурками, прямим русявим волоссям, зібраним у високі хвости на потилиці, в майже однакових тигрових бікіні, досить спокусливі з вигляду — зі зверхньою зацікавленістю спостерігали за моїми польотами зі зруйнованої частини пірсу. Дівки ці стояли на улюбленому Гепардовому місці в товаристві неначебто тата (нудний пузатий вусатий дядько). Сам Змій, як було домовлено ще вчора, вирішив не мозолити батьківське око й пішов на півдня засмагати в «Марат».
Nach MittagНу, тут уже все пішло наперекіс. У сієсту ми з Зінкою поперлися на «Ластівку». І як же неймовірно вибірково працює батьківська інтуїція: за арахісовою лушпайкою, що загубилася в складках мого одягу, він безпомилково встановив факт несанкціонованого виходу за межі тюрми. Були крики, гнів, моє каяття… А потім був шок.
Там, на пляжі, мій Гепард уже щосили теревенив із однією з тигрових-хвостатих, і з фривольності їхніх напівобіймів я зрозуміла, що контакт неминучий — і цей її запитливо-грайливий погляд, коли я проходила повз них у мокрому купальнику, й Альхен, посміхаючись, показав мені «клас».
Ревнощі? Боже, як боляче! Кутиком ока спостерігаю за їхнім лігвищем — усе на місці, всім добре. Віра варить каву, Танька вовтузиться поруч, усі посміхаються, і його мавпяча лапа торкається до стрункої спини нової тигрової спокусниці, яку зараз годуватимуть.
Новий солоний біль.
Уночі, поки батько насолоджувався самотністю в Будиночку, я, змучена цими індиговими тінями, цією хокусаєвською Ай-Петрі, цими вогнями в деренчливій гладіні моря, — попленталася додому, знайшла Зінку, й разом ми викурили терпку «мальборину» та запили татусевим портвейном. Просто з горлечка.
Філософська туга. Липке томління. Мій вологий біль.
Tag Vierzig (день сороковий)Мій вологий трепетний ранок. Нерухоме бліде море, високі тіні й ти — моя тигрова спокуснице, у простенькому картатому платтячку сидиш і йорзаєшся на порожніх лежаках у кутку під тентом, і чекаєш, ах, як чекаєш — як чекали ранками всі ми…
Начебто не дивлячись на неї, я продефілювала своїм шляхом. Із плеєром і рушником подалася на свій ранковий спостережно-засмагальний пункт. Тільки ось спостерігати не було за ким і не було чого. Я простяглася, надягла темні окуляри й віддалася музиці своїх свіжих спогадів. І тут, крізь хвилюючий передзвін Олдфілдівських «Turbullar Bells», я почула, як мене хтось кличе моїм собачим ім’ям:
— Адо! Адо!
Коли я розплющила очі, щоб сказати татусеві, мовляв, він з глузду з’їхав, бо я так швидко не згорю, — то ледь не звалилася в море. На мене дивився Він. Стояв унизу, на пірсі, в смугастій тіні від моєї крокви з дошками, й посміхався.
— Ого… Ну, привіт, — я обережно перевернулася на живіт.
— Я вітаю тебе.
— Із чим?
— Як це — з чим? Із днем народження!
— Ой, дякую, звичайно, але в мене взагалі не сьогодні, а через 4 дні.
— Як — через чотири?
— А ось так…
— А я хотів привітати тебе раніше за всіх.
…Ось такі дива трапляються іноді в нашій випещеній морем Імраї…
Тигрову спокусницю звали Людою, і поки вони з Гепардом немислимо розминулися (надулася, що він спершу пішов до мене?), я встигла спритно перехопити її, коли вона поверталася звідкілясь із «дніпровських» пляжів. Я посміхнулась їй. Вона здивовано підняла брову й відразу запитала щось приємне й пристойне для подальшої бесіди.
У поле Гепардового зору ми потрапили разом. І він був начебто вражений — стояв, теж зі здивовано піднятою бровою, привітно й стурбовано дивлячись, як ми проходимо повз нього.
А до самого мого відходу він простояв біля ліфта, патякаючи з тією жовтокосою дебелою бабою в малиновому сарафані.
Я спіймала Таньку за мокрий солоний лікоть, по-змовницьки потяглася до її вуха й прошепотіла:
— Сашкові передай, що з першої до третьої я буду біля 1-го корпусу.
Вона з розумінням посміхнулася, кивнула й помчала в благословенний затінок до осиротілого червоного рушника й Віри, що саме задрімала.
SiestaЯк же стукотіло моє серце! Як не слухалися руки, коли мокра редиска зривалася з тертки й котилася геть від каструлі з салатом! Яка грудка стояла в горлі, коли похмурий батько чекав, поки я скінчу розмазувати по тарілці свій суп! Як майстерно я мусила вдавати, що їм часник і потім, тільки-но він відвернеться — тихенько випльовувала в рукав! З якою натугою дерлася на полицю під стелею, де в димчасто-рудому флаконі стояли парфуми «Каїр»!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак заборони», після закриття браузера.