Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Щедро відбиті образи Радги й Крішни на індійській сцені — в танцювальних мініатюрах, народних танцях, театралізованих виставах. Серед маніпурських танців особливо популярний танок-расліла, що зображає любовні ігри Крішни й пастушок-ґопі (ліла — «гра» споріднене з іменами персонажів слов’янської міфології — Лель, Полель). Маніпур — штат у Північно-Східній Індії, звідки походить танцювальний стиль маніпурі — один із чотирьох класичних танців Індії (інші три — бгарат-натьям, катхак і катхакалі). Цікаво, що неподалік розташовується інший гірський штат — Тріпура — «Тримісто», назва якого тотожна назві Трипілля.

Тричі на рік, у дні повного місяця — в березні, жовтні й грудні, під час цих вистав на честь Крішни долинами Маніпура розлягається барабанний дріб і звуки рогів. У штаті Уттар Прадеш такі вистави називають крішналіла — «грища Крішни». Існує кілька свят, причетних до Крішни. Одне з них — джанмаштамі, відзначається на восьмий день темної половини лунарного місяця бгадон (6-й місяць індійського календаря, відповідає серпню-вересню). Це свято народження Крішни. Інша назва його — ґокуль-аштамі, «ґокульська восьмиця» (Ґокуль, досл. «Череда корів» — село біля Матхури, де виріс Крішна).

Щодо дати народження Крішни, то серед істориків, як індійських, так і європейських, одностайності немає. Проте дослідження пуран, «Шрімад-бгаґавати» й інших давньоіндійських джерел дали цікаві подробиці щодо дати й часу народження Крішни. «Бгаґавата» (пісня 10, розділ 3) мовить, що Крішна народився, коли Місяць перебував у сузір’ї Праджапаті, тобто Рохіні. Зі шлоки 26 (розділ 1, амша 5) «Вішну-пурани» можна виснувати, що Крішна народився у ніч крішнаштамі (8-й день темної половини Місяця — аштамі — «восьмиця», «вісімка») лунарного місяця шраван. Інформація, що її дає «Харівамша» (частина 1, розділ 52), точна й детальна настільки, наскільки це може стосуватися лунарного дня, місяця й часу. Тут мовиться, що Крішна народився на 8-й лунарний день темної половини місяця шраван (5-й місяць індійського календаря, відповідає липню-серпню), в сузір’ї Рохіні, опівночі, в абгіджіт-мухурту. «Бгаґавата» (пісня 11, розділ 6) повідомляє також, що Крішна прожив 125 років. «Вішну-пурана» підтверджує це. У тій же «Бгаґаваті» (пісня 11, розділ 7, шлока 2) повідомляється, що Калі-юґа (Залізний вік) настала відразу по смерті Крішни. Таким чи<222>ном, з низки давньоіндійських історичних і культурних джерел можна виснувати: Крішна народився опівночі, восьмого лунарного дня циклічного року Шрімукха, на 126-й рік, якщо рахувати назад, від настання Калі-юґи. Тобто 18 лютого 3102 року до нової ери. Отже, дата народження Крішни визначена астрологами як опівніч з 19 на 20 липня 3228 року до нової ери (ВА, 345–346).

Астрологи відзначають, що всі планети в цей час займали найкращі накшатри (сузір’я або сектори неба). Наприклад, «Шрімад-бгаґавата» каже, описуючи народження Крішни (пісня 10), що «… всі сузір’я займали найсприятливіше положення». Такі риси Крішни, як мужність і хоробрість, надзвичайний інтелект, винятковий ораторський хист, щедрість, життєлюбна вдача, знання 64-х наук тощо, спричинені сприятливим розміщенням усього, що впливає на людське життя і на людську долю. За подробицями відсилаємо до гороскопу Крішни з усіма астрономічними викладками, обгрунтуваннями й поясненнями (ВА, 345–352).

Оскільки Крішна народився опівночі, то віруючі цілий день постують до миті, коли мушлі й дзвони сповістять, що знаменна подія сталася. Зображення Крішни-дитини кладуть у прикрашену колиску, а присутнім роздають солодощі. Всі вішнуїстські й крішнаїстські храми щедро ілюміновані. Наступний день святкується як ґопала-кала або дахі-кала, тобто відтворюються епізоди з життя Крішни. Юнаки проголошують себе пастухами-ґовіндами й пастухами-ґопалами з Ґокуля, ходять по вулицях, розбиваючи глеки з молоком, кисляком, сиром і рисовими пластівцями. Такі ж глеки часто підвішують над головами, зокрема, між високими будівлями. Ґовінди будують живу піраміду, щоб дістати такий глек, бо саме так, мовлять перекази, діставав молоко й масло малий Крішна, які від нього дружини пастухів ховали. За кожен здобутий глек належав грошовий приз, що його ґовінди розподіляли між собою. Іноді глеки чіплялися на вершечок стовпа, змащеного олією. Коли ґовінди намагалися дістатися до глека, глядачі ще й бризкали на них водою, аби зробити це було ще важче.

З Крішною пов’язане ще одне цікаве свято — свято колісниць, поширене в східноіндійському штаті Оріса (Одіса), в місті Пурі з його знаменитим храмом Джаґаннатха. Джаґаннатх — «Владика світу» вважається втіленням Крішни. Поруч із ним у храмі стоять зображення його брата Балавіри й сестри Субгадри. Вони великоокі й недбало розфарбовані: Крішна-Джаґаннатх — чорний, <223> Баладева-Балабгадра — білий, а Субгадра — жовта.

Статуї щороку робляться нові, а деревина для них має відповідати певним вимогам. Особливо ретельно вибирають дерево для Джаґаннатха. Його кора мусить бути темною або краснуватою, стовбур — прямим і гарним, висотою від 3 м 15 см до 5 м 40 см; воно має рости біля річки, ставка, трьох пагорбів або на перехресті трьох доріг, біля місця кремації, відлюдницької хижки й храма Шіви (!), мати чотири основні галузини, мурашник і зміїні нори біля коріння. Треба, щоб дерево росло оддалік від села й не на болоті; щоб на корі були «зображення» щонайменше трьох атрибутів Вішну — мушля, диск-чакра, булава тощо. До дерев для статуй Балабгадри й Субгадри вимоги менш жорсткі: для нього потрібне світлокоре дерево, а для неї — жовтувате.

Шукають підхоже дерево іноді досить довго, та коли знаходять, найперше здійснюють під ним обряди очищення водою, глиною і гноєм, влаштовують пожертвини вогню. Потім два дні тривають інші обряди: дерево кроплять святою водою, стовбур прикрашають квітковою гірляндою з попереднього зображення, біля дерева ладнають жертовник, висівають пророслі зерна рису, проса, пшениці, квасолі тощо. Учасники цих лісових обрядів весь цей час живуть у злаштованих хижках, шабара-паллі — «поселенні шабарів» (шабари або шавари — лісове плем’я, у нього вперше засвідчено поклоніння Джаґаннатхові). Перед сном вони моляться Вішну й Лакшмі, просячи явити їм знамення, коли найкраще здійснити весь захід.

Наступного дня жерці-брахмани малюють мандалу — діаграму, що символізує присутність бога, ставлять глеки з водою для богині-воїтельки Дурґи, Варуни й інших богів, орієнтовані за сторонами світу. А також іще 32 глеки на честь інших божеств. Особливі обряди здійснюються для сокир із золота, срібла й заліза, якими зрубуватиметься дерево. Потім заклинають духів у дереві — їх