Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Красна — річка, в долині якої стоїть Трипілля, на правому березі Дніпра і Крішна — річка в Індії, відома в пуранах як Крішнавена та Крішнавені, Канхапенна в буддійських джатаках (Канха — пракритська форма імені Крішна; Law, 168).

Річок, струмків, потоків, боліт і ярів з назвою «Красна» в Україні — 23, з назвою «Красний» — 13, а всього на Красн — 8 десятків. А якщо долучити й назви на Червон, то їх назбирується сотня (СГУ, 280–282, 603). Цікаво, що річка Красна — і притока Чорного Жеребця. Якщо зважити, що в Каневі й Сахнівці, Києві й Трипіллі є Дівочі й Дівич-гори, пов’язані з Дівою-Деві, дружиною Шіви-Рудри, що літописний Родень пов’язується з Родом, тотожним Рудрі, що Рудру веди називають «червоний вепр небес», а ім’я Рудра тлумачать і як «Рудий», то, певно, до цього переліку стають і численні назви на Руд. А їх в Україні під дві сотні (лише гідронімів Рудка — 69, Руда — 46; СГУ, 476–479).

Ліва притока Південного Бугу — Кшна виводиться з kirsn- «чорний», причому цю річку вважають південною межею назв на Kirsn. Цей елемент неабияк уживаний у пруссько-ятвязькому гідронімному ареалі. Що вкрай важливо, зважаючи, що ятвяги тотожні ядавам, а ядави — плем’я Крішни й Баладеви. Найближчі паралелі до прусського kirsnan та ятвязького kirsna містять якраз слов’янські й індійські мови (ПЯ, К-L, 26). Припускається, що до індоєвропейського чорний сходять <219> фракійські назви Dierna, Tierna, Tsiernensis, Zernensis, Zernae тощо (Там же, 27). Тобто сюди, очевидно, лягає і назва Тернопіль, яка, в такому разі, семантично тотожна назвам Крішнапур, Краснопіль, Червоноград тощо. У Литві — Kirsna, притока ріки Шешупе; назва Шешупе цікава у зв’язку зі змієм Шешею, втіленням якого вважається Баладева, старший брат Крішни (upe — «річка»). Виявляється, що пруссько-ятвязька й слов’янська території творять єдиний ареал з Kirsn (Kirsna, Czarna, Czerna, Carna, Черна, Чорна, Црна тощо; 26).

Як зазначалося, ім’я Крішна має не один персонаж індійської міфології. Проте загалом Крішна сприймається як герой «Махабгарати», що належав до воїнського стану і представлений в епосі ідеалом кшатрія. Це добре видно в «Прем-сагарі» Лаллу джі Лала, творі, що мав за основу «Бгаґавату-пурану» — події тут і там відбуваються майже в тій самій послідовності. Щоправда, «Прем-сагар» має низку побутових деталей, відсутніх у «Бгаґаваті-пурані», але характерних для народних звичаїв і свят, віддавна пов’язаних із Крішною. Академік О.Баранников навіть висловив припущення, що образ Крішни-пастуха в «Прем-сагарі» може бути давнішим, аніж у «Бгаґаваті-пурані», яка перетворила Крішну, пастуха-бога в бога-пастуха-царевича (Лаллу, 49).

Проте стара, родовита кшатрійська знать в епосі має Крішну не за рівню собі, а за вискочня. Деякі царі відмовляються від герцю з ним, Рукма, брат Рукміні, не хоче віддати за нього сестру, й Крішні доводиться викрадати її. Для Рукми ганебне родичання з випадковим приблудою, яким вважає Крішну. Він каже: «Шістнадцять років в Нанди Крішна проживав, тоді його ахіром кожен називав! Попоною вкривався і худобу пас» (Лаллу, 270). Подібним було ставлення олімпійськиї богів до Аполлона, і це прикметно, бо Крішна-Ґопалан і Аполлон тотожні не тільки функціонально, а й іменами.

Ще різкіше висловлюється знатний Шішупала, претендент на руку й серце Рукміні:

«Тут, на зібранні цьому, бачимо героїв — і знатних, і шанованих, і мудрих. Це Бгішма, Дгрітараштра і Дурйодгна… Та й інші. А зараз зганьблено думки і честь усіх. Тут найславніші мудреці сидять, а пуджу здійснили на славу сина Нанди-пастуха й ніхто і слова не сказав супроти. Тут, на зібранні цьому, як господа того піднесли, хто десь у Браджі народився й недоїдки пастуші підбирав! Хто там з пастушками, дружинами чужими обіймався, а ми його тут найвеличнішим святим зробили. Хто (220) молоко, кисляк, сметану й масло крав в оселі кожній, а ми його тут славимо й підносим. Хто милостиню на дорогах брав, той раптом удостоївся такої честі… Чийого батька, матір, рід чи стан нікому не відомі, той сподобився честі…» (Лаллу, 85).

Показово, що Крішна послідовно винищує родовиту знать. Крішна-пастух цілковито відрізняється від Крішни-кшатрія у зображенні брахманів. Його дії та вчинки заперечують їхню релігію і мораль, хоча вважається, що пандави уособлюють брахманів і божественне начало, а каурави — кшатріїв та асурське начало. Важливо відзначити, що, за переказом, основна відмінність між шанувальниками Шіви й Вішну полягає в тому, що «Хто Харі молиться, той бідним зостається, хто Махадеву — той завжди багатий». Де Харі — одне з імен Вішну або Крішни, теж, до речі, рясно відбите в запорозьких козаків.

Все це дозволяє О.Баранникову казати, що легенди про Крішну-Ґопалу-Пастуха виникли в пастушому середовищі, з його своєрідними законами й мораллю. Крішна-пастух повстає проти моралі вищих станів, він — за звільнення нижчих станів від неї. Дослідник схильний вважати, що на приналежність до нижчих станів вказує і колір Крішни. Якщо ведійські боги білі, то Крішна з найдавніших часів темний, чорний, хмаробарвний. Він — бог простолюду, черні.

У «Махабгараті» Крішна вславився багатьма діяннями, та найзначнішим вважається його розмова з Арджуном перед початком великої битви між пандавами й кауравами. Ця бесіда настільки важлива й глибока за змістом, що склала окрему книгу «Махабгарати», так звану «Бгаґавадґіту» — «Божественну пісню» або просто «Ґіту» — «Пісню». Арджун ніяк не наважиться підняти руку на своїх родичів — двоюрідних братів кауравів. І Крішна переконує його, що мета виправдовує засоби. Адже й дерево, щоб плодоносити, спершу проростає крізь бруд, який живить коріння.

За індійського середньовіччя образ Крішни зазнав відчутних змін. На перший план вийшли любовні мотиви й пастушка Радга, кохана Крішни. Він зображається з сопілкою біля губ і павиним пером у зачісці. Індійські літератури від Півночі до Півдня країни створили незліченну кількість поем про кохання Радги й Крішни. На честь їх споруджено багато храмів. Влаштовуються художні виставки, присвячені обом: різноманітні бронзові,