Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
* * *
— Не знаю, — відповіла Франсина
(ніяк не пригадаю коли, без сумніву, на початку, в її квартирі, першого чи другого разу,
або в Мільї-ля-Форе в неділю надвечір із жовтим листям, дарами моря, поцілунками в заїзді з каміном та irish coffeé[151]),
Андресе, не тому, це інше,
(чи було це, зрештою, на краю могил, знову на краю численних заперечень, сцен, які ми забруднювали словами і безглуздою нездатністю порозумітися?)
не через це, коханий, хіба я знаю, не хочу або не можу, але не думай, ніби я вперлася в принцип
(і казала, звичайно, правду, правду, що виростала на землі успадкованої брехні, повільного просочування інформації за доби дитинства і статевої зрілості, темних родинних асоціацій, хроніки повсякденних подій, страхітливих відкриттів: п’ятнадцять років, коси, ліцей, шепотіння між лавами, отже, можна і хлопчика, таж бачиш, авжеж, удома тільки й мови про, волоцюга під мостом і таке інше, Люсьєна, сміючись, розповідала про це, тітка Жанні коло вуха матері, та тут гільйотини мало, що за часи, бідолашка, небіж мадам Флеркен, тринадцять років),
не через це, Андресе, просто не хочу, бо
(оце, мабуть, і є спосіб іти по життю, голосувати, обирати професію, інколи болить голова, вподобання і огида, оце, мабуть, і привело тебе до того, що ти став, яким був)
терпіти ще одну годину нетолерантність мені видається неможливим
(але я, нетолерантний нетолерантності, яка міра правди і чесності була в прагненні йти далі, відмовлятися визнавати, що безліч разів у домі Франсини, в Мільї-ля-Форе, а тепер на краю могил),
не через це, повір мені, не через це
(і без ніякої претензії на чесність, без приводу допомогти їй усупереч їй самій, щоб покласти край зоні відчуження, бо інакше ця ніч стане повторенням відмови, не через це, коханий, перед очима постав, мов частина ніщо, Фриц Ланґ, із чорної плями, де щось з’явилося, щоб потім сховатися в забутті брехні, огидна цензура, яку оплачують мігренями, безсонням і чистим сумлінням, через це все раптом цілковитий антагонізм, колючий дріт між можливою реальністю і мною, між можливою реальністю і Франсиною, конкретизація безлічі відмов, Людмила, що пішла з моєї провини, не через це, коханий, тут хтось хоче поговорити з вами, скільки всього іншого протягом літ, маленькі щоденні зради, Веремія, якої я відцурався, відчуття, що я дійшов краю саме тієї миті, коли Франсина знову скрутилась і відмовила, вигиналася дугою, це ні, ти знаєш, що ні, зціплені вуста, воля не поступатися)
не через це, Андресе, не через це, але
Два екрани під прямим кутом, два фільми, хтось хоче поговорити з вами, метаморфоза тіла, щоб добутися до справжнього змісту,
метаморфоза чого-небудь, неможливо лишатися в тому, що претендує на незмінність, у тому, що зухвало вирішило поставати як те або те, коли хтось передав послання, доручив завдання
(і через кілька годин у Вер’єрі, як не думати, що Людмила здійснила власну метаморфозу, веремійну метаморфозу, яка може бути життям на інших площинах, очисний вибух, веремійна вогненна квітка викриває сміховинне і незначуще, зерна, що перестрибують Атлантику, не допомагають або допомагають лише трошечки, тому, що відбулося на наших землях, як знати, чи ми вже стояли на порозі, чи й досі є змога дістатися до мети, передати невідоме послання, коли його квітка розкривається в грудях і кусається зубами слів)
я відкинув простирадло і змусив її мало-помалу лягти на бік, цілував їй груди, шукав вуста, що бурмотіли незв’язні слова й сонні стогони, щонайглибше запихав язик, змішуючи слину, в якій відчувався присмак коньяку, запах, яким відгонило і від її кіс, де ховалися мої руки, тягнучи назад руду голову, давши їй відчути мою силу, а коли знерухоміла, немов зрікшись дальшого опору, ковзнув уздовж її тіла і знову опустився вустами вниз, пестив їй білесенькі плечі, тугі, невеличкі сідниці, стулені підколінні ямки, кісточки, огрубілі від розмаїтого взуття, я подорожував плечима і пахвами, повільно досліджуючи їх язиком і губами, тим часом руки огортали їй груди, формували й пробуджували їх, я чув, як вона бурмотіла скаргу, де не відчувалося болю, а знов озивалися тільки сором і страх, бо, мабуть, здогадувалася, що я робитиму далі, мої вуста опустилися вздовж спини, розкрився прохід між подвійною гладесенькою потаємною шкірою, язик посувався до глибин, що відступали і зморщувалися, опираючись моєму жаданню. Ой, ні, ні, так не треба, чув я її примовляння, я так не хочу, будь ласка, прошу, я відчував, як мої ноги охоплюють її стегна, вивільнив руки, щоб розвести сідниці й побачити темні скарби, маленький золотавий затиснутий пуп’янок, руки долають силу непіддатливих м’язів. Її косметичка стояла на краю тумбочки, я намацав тюбик крему для обличчя, вона почула і знову заперечувала, намагалася вивільнити ноги, по-дитячому вигнулася, відчувши тюбик на сідницях, зіщулилася, повторюючи ні-ні, благаю, ні, інфантильне туди ні, не хочу, щоб ти робив мені це, мені болітиме, не хочу, не хочу, а я вільними руками вже знову розкрив їй сідниці, підвівся над нею, відчув водночас і стогін, і тепло її шкіри на моєму члені, повзучий і невпевнений опір отвору, в який уже ніхто не перешкодить мені ввійти, я розвів ноги, щоб краще утримувати її, зіперся руками їй на спину, повільно нахилився над нею, вона стогнала й звивалася, нездатна позбутися моєї ваги, і її власний конвульсивний рух штовхнув мене далі, я подолав її перший опір, перетнув край гарячої шовковистої рукавички, де кожне просування вперед ставало новою мукою, бо тепер удаване поступилося реальному й минущому болеві, що не заслуговував жалощів, концентричні стиски посилювали мій намір не відступати, не зрікатися, реагувати на кожен допоміжний струс (тут, гадаю, вона тямила, що робить) новим поступом, аж поки я відчув, що дійшов краю, як дійшли краю її біль і сором, в її плачі народилося щось нове, відкриття, що тут немає нічого нестерпного, що я не ґвалтував її, хоча вона опиралася і благала, що моя насолода має свою межу саме там, де народжується
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
