Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

її усмішки, її голосу, заради її інтелекту, заради її особистості. Коли п’ять років тому він втратив дружину, а потім і свого найкращого друга, Кіка була єдиною людиною, на яку він міг розраховувати, хоча у нього не було з нею прямого контакту, яка зрозуміла б його, навіть якщо б він подзвонив їй по п’янці посеред ночі лише для того, щоб просто реготати в слухавку.

- Звиклим хуєм і все... – повторив Кшептовський, як катеринка.

– Ти тупий як валянок. – Толяк, мабуть, і справді так подумав, бо почав злитися. – Кіка вижила тільки тому, що ти швидко перев'язав її і зупинив атаку росіян, тож швидка допомога змогла відвезти її до лікарні, так що не придурюйся, гаразд?

Хвилину вони мовчали. Сташек намагався перебудувати світ у своїй голові, але це було важко.

- Що ще кажуть лікарі? - запитав він нарешті.

- Ти ж знаєш, як воно буває. Це залежить від цього, цього, цього. Вони і самі не знають.

- Вона сильна.

- Найсильніша з усіх нас.

- Я був переконаний, що її вбили, розумієш?

- Тоді можеш перестати про це думати.

Кшептовський вдячно глянув на Толяка. Він пообіцяв собі, що, коли до нього повернуться сили, він попросить завезти себе поверхом нижче й трохи посидить із нею. Він потребував цього. Порада Толяка була добра, але він знав себе. Його довго будуть переслідувати докори сумління. Він не повинен був залишати її.

- О, у мене є ще дещо. Подібно,ти бачив одну жінку в Києві...

Жінка? Про що говорить цей чоловік?

- У елегантному пальто та з сумкою.

Той пригадав. Дійсно. Була така жінка. Поліція її спіймала. Потім у нього зупинилося кіно.

- То що?

- Потім медик пішов в поліцію, все з’ясував і залишив для тебе інформацію в посольстві, тому що ти, мабуть, говорив всілякі дурниці про те, як тобі потрібно знати, допомогти їй і тому подібне. Історія сумна, відразу скажу. Жінка мала трьох дітей та чоловіка-інваліда. Вона страждала на легку форму шизофренії, що не заважало їй жити відносно нормальним життям, але не давало можливості знайти роботу. Так вона стала злодійкою. Усе, що на ній було одягнене, також було вкрадено, оскільки вона вважала, що одяг від дизайнерів полегшить її роботу. Вона крала їжу, електроніку та ліки. Все, що можна було продати, вона продавала. Решту забрала додому, де лежав прикутим до ліжка її чоловік – ветеран АТО з п'ятнадцятого року без ноги і однієї руки. Потім зі злодійки вона перетворилася на матір і няньку. Пенсія по інвалідності, призначена державою його захиснику, становила сімсот п’ятдесят гривень на місяць, що за сьогоднішнім курсом становить близько ста двадцяти злотих.

Кшептовський почувався дивно. Ледь не застрелив жінку, бо вона не вписувалася в оточення. Він мав рацію – жінка не підходила. Тепер вона, мабуть, потрапить у в'язницю, залишивши решту сім'ї знедоленими. Проклята війна. Якби не вона, поліції було б наплювати на жінку та її сумку.

- Що з витоком? – змінив він тему. Він одразу згадав тихий голос Завадської, яка відповідала на запитання, які він ставив їй перед смертю. У неї був зламаний хребет і велика діра в голові. Кшептовський намагався не дивитися на видний крізь неї мозок. Він навіть не підозрював, як ця жінка не тільки жива, але й здатна думати й говорити. Вона зазнала жахливих тортур, але до кінця залишалася спокійною. Якщо вона збиралася зіткнутися з покаранням у загробному житті, то могла відчути його передчуття тут, на землі.

Толяк посерйознішав.

- І не знаю, з чого почати, – сказав він, схрестивши ноги. – Скажу так: у нашого спільного друга Бронна були хороші неофіційні контакти в СБУ. Півроку тому він дізнався про одного чоловіка з Міністерства енергетики та захисту довкілля. Жодна шишка, просто заступник директора департаменту. Але хлопець мав доступ до ключових документів і рішень, навіть тих, які ще не були прийняті. Тож він мав відомості, які вирішив монетизувати. Нічого особливого, правда? Хабарник, яких дванадцять на дюжину. Я дізнався, скільки він заробляв, і навіть не здивувався. Що зацікавило Бронна, так це те, що цей тип був зятем Завадської, чоловіком її сестри. Він дізнався, що жіночки були дуже близькі одна одній, трималися разом все життя. Одна за другу у вогонь би скочила. Тож він запросив Завадську на каву, показав їй матеріали СБУ на її зятя та запропонував угоду.

- Камера за спокій.

Толак поцілив в нього палець.

– Так, любий Ватсоне. Він дав Завадській пластир з камерою і почав стежити за пересуваннями Ваймана. Потім він передав частину інформації росіянам, оскільки також створював інформаційний канал із фракцією жорсткої лінії в ГРУ. Він здав їм Москалевича, Завадська вчепила пристрій для стеження в одяг Ваймана, щоб ГРУ точно знало, де компанія збирається, куди вони втекли після першого удару і так далі.

- Класний союзник.

- Дуже класний. Завдяки цій дії він завоював довіру верхівки ГРУ. Це стало в нагоді, коли потрібно було зупинити конкурентів з "Чорного Шторму".

- Перед чим?

У кількох словах Толяк розповів Сташекові про операцію, яка мала на меті спровокувати поляків до нападу. Війну вдалося запобігти завдяки рефлексам обох сторін: Бронн подзвонив О'Меллі, старому приятелеві з ЦРУ, і переконав його зателефонувати польському міністру з проханням повернути літаки. Натомість партнери з ГРУ власними каналами дали знати Путіну, який, мабуть, не підозрював, що йому готують турбопатріоти.

- Особисто я сумніваюся, що не підозрював, але менше про це, – продовжив Толяк. – Розпорядження віддано, всі приготування призупинені. Варшава досі стоїть, Палац культури і досі лякає, все добре.

Останнього речення закопанець не почув.

Він спав.

***

Звук дзвінка вирвав Малішевського з роздумів. Полковник глянув на екранчик і посміхнувся.

- Розслабся, ще не минуло й двадцяти хвилин, – сказав він.

Голос колеги з прикордонної служби був і винуватим, і трохи образливим.

– Ну, любий, ти радий, що я ще хочу з тобою поговорити. Мій власний начальник розвідки мало не відірвав мені голову. Сказав, що я людей наражаю на небезпеку.

- Нехай вони не порушують закон, їм не доведеться ризикувати.

- Дуже смішно.

- Вже два дні після терміну.

- Ти хочеш щось знати чи ні?

- Хочу.

– Це було шахрайством, – із задоволенням у голосі сказав прикордонник. – Театр для нашої відважної розвідки, тобто вас. Росіяни облаштували фейкові позиції. У них були генератори, машини та макети пускових установок, на які, лише придивившись зблизька, можна було впізнати, що це надувна гума.

Малішевський відчув полегшення. За останні